СОЯ КУЛЬТУРНА

СОЯ КУЛЬТУРНА — Glýcine máxima (L.) Merr. або G. híspida (Moench) Maxim. або G. soja Sieb. et Zucc. (грец. glykys — солодкий; лат. maximus, a, um — дуже великий, найбільший; hispidus, a, um — щетинистий; soja — японська назва рослина) — однорічна трав’яниста рослина родини бобових Fabaceae, підродини метеликових Faboideae, роду соя Glycine L.; рос. назва — соя культурная. Батьківщина С.к. — Південно-Східна Азія. До Європи завезена наприкінці XVIII ст., у США — на початку XIX ст. У наш час сою культивують у Східній Азії, Північній та Південній Америці, у Східній та Західній Європі, на Балканах та Кавказі. Умовно рід Соя розподілено на 5 підвидів: дикоросла, напівкультурна, індокитайська, маньчжурська, корейська. Соя представлена кількома тисячами сортів, які культивуються. С.к. — однорічна трав’яниста опушена рослина до 1 м завв.; стебло прямостояче, грубе, циліндричне, у деяких сортів розгалужене; коренева система стрижнева, головний корінь порівняно короткий, з великою кількістю довгих бокових коренів і корінців, на них формуються бульбочки, в яких розвиваються бульбочкові бактерії і відбувається процес біологічної фіксації азоту атмосфери; листки складні, трійчасті, з прилистниками, з довгим черешком; суцвіття — китиця, розміщена в пазухах листків. Квітки двостатеві, неправильні, білого, фіолетового, рідше — рожевого кольору. Плід — довгастий біб з 1–4 насінинами. Насіння кулеподібне або овальне, жовтого, зеленого, коричневого або майже чорного кольору, залежно від сорту. Цвіте у липні; плоди достигають у вересні. Культивується по всій Україні. Рослина неофіцинальна.

Насіння С.к. містить 33–47% білка, багатого на незамінні амінокислоти (треонін, валін, метіонін, ізолейцин, лейцин, фенілаланін, гістидин, лізин, аргінін), 19–22% олії, до 30% вуглеводів. Із вуглеводів С.к. містить 9–12% розчинних цукрів (рафіноза, стахіоза, сахароза), 3–9% крохмалю, 3–6% клітковини. До складу насіння та зеленої маси С.к. входять флавоноїди: кверцитин, кемпферол та їх глікозиди — ізокверцетрин, астрагалін, рутин, кемпферол-3-О-рутинозид, кверцетин-3-О-софорозид; ізофлавоноїди: генистеїн, формононетин, даідзеїн та їх глікозиди — даїдзин, геністин, ононін; куместани, сапоніни, кумарини; фенолкарбонові кислоти (хлорогенова, неохлорогенова, п-кумарова, ферулова); органічні кислоти, дубильні речовини; полісахариди — пектинові речовини; вітаміни А, В1, В2, В3, В6, С, Е, К, РР, Р; макро- та мікроелементи. Насіння С.к. містить також антипоживні речовини: інгібітори протеаз (інгібітор Кунітца, інгібітор Боумана — Бірка); фітинову кислоту, фітати, які приєднують до себе фосфор, залізо, амінокислоти та вуглеводи, утворюючи комплексний неперетравлюваний конгломерат, лектини.

Основним продуктом переробки насіння С.к. є олія, яка належить до напіввисихаючих олій. Вміст олії в насінні коливається від 13 до 26%. До складу олії С.к. входять нейтральні ліпіди, які представлені тригліцеридами або тріацилгліцеридами з різними жирно-кислотними залишками (насичені, ненасичені та полінасичені жирні кислоти); основні жирні кислоти: лінолева (44–62%), олеїнова (19–30%), пальмітинова (7–14%), ліноленова (4–11%) і стеаринова (1,4–5,5%); фосфоліпіди: лізофосфатидилхолін, фосфоінозитол, фосфатидилхолін, фосфатидна кислота; токофероли (вітамін Е), каротиноїди; стероїди: β-ситостерол, стигмастерол. Олія С.к. має цінні харчові, кормові та лікувальні властивості. Вона нормалізує обмін білків, регулює холестериновий обмін, сприяє утворенню гормонів, має репаративну активність. Олію рекомендують вживати при захворюваннях серцево-судинної системи, ШКТ, ендокринних захворюваннях завдяки вмісту лецитину, який застосовується при лікуванні хвороб печінки; входить до складу багатьох рослинних препаратів для лікування атеросклерозу, ожиріння; використовується в кулінарії, косметології, фармації. Зелена маса також містить до 3% ліпофільних речовин, 11–13% спирторозчинних полісахаридів, 5–7% водорозчинних полісахаридів, 11–12% пектинових речовин, майже до 40% геміцелюлози.

У народній медицині використовують ЛРС С.к., яка має гіпоглікемічну, гіпохолестеринемічну та радіопротекторну дію. Ці властивості зумовлюються полісахаридами, мінеральними речовинами (К, Са). Завдяки багатому вмісту білка та амінокислоти метіоніну С.к. рекомендує радіаційна трофогігієна. Відомо, що підвищений вміст білка в раціоні сприяє виведенню цезію-137, а сірковмісні амінокислоти (метіонін) сприяють виведенню радіонуклеїдів з організму людини. Ізофлавоноїди С.к. знижують ризик захворювань на рак молочної залози у жінок, а також передміхурової залози у чоловіків; знижують рівень захворювань на остеопороз завдяки впливу на концентрацію мінеральних речовин у кістках; зменшують вираженість нездужання у клімактеричний період, пов’язане з порушенням гормонального обміну; виявляють антиоксидантну, антигіпоксичну, протипухлинну активність, мають анаболічну дію. Флавоноїди та гідроксикоричні кислоти мають позитивний вплив на імунний статус. Виявлено, що фітинові кислоти та лектини здатні пригнічувати ріст пухлин. С.к. рекомендують вносити до раціону та як харчову добавку для запобігання серцево-судинним захворюванням, для зниження рівня холестерину у крові. БАР С.к. входять до складу багатьох ДД в усьому світі. С.к. входить до фармакопеї КНР. У китайській народній медицині як сировину використовують ферментований препарат з висушеного зрілого насіння — Semina Sojae preparata, сухе пророщене насіння — Semina Sojae, сухе стигле насіння. Оброблене насіння призначають по 6–12 г на добу. С.к. діє потогінно, покращує розумові здібності, покращує кровообіг, має дезінтоксикаційну, гепатопротекторну дію. У китайській медицині використовують не лише препарати з насіння сої, але й із плодів, квіток, коренів, листя, молодих пагонів та золи стебел. Фітоестрогени, які містяться в продуктах харчування з сої, для маленьких та грудних дітей у великих кількостях можуть бути небезпечними. Насіння сої не рекомендують вживати в сирому вигляді через здуття кишечнику, яке викликають рафіноза та стахіоза. У людини відсутні ферменти, здатні гідролізувати галактозидні зв’язки рафінози та стахіози з утворенням простих цукрів, тому ці вуглеводи потрапляють у кишковий тракт у нативному стані. У кишковому тракті вони піддаються впливу бактерій, і метаболіти цієї взаємодії викликають газоутворення. У сучасних умовах розширився спектр використання сої в харчовій і переробній промисловості, медичній і фармацевтичній галузі, кормовиробництві. Із насіння сої можна одержати кілька видів білкових продуктів: шрот насіння, жирне соєве борошно, знежирену крупу й борошно, лецитиноване борошно, концентрат, ізолят. Зелена маса сої використовується як для безпосереднього годування худоби, так і для заготівель силосу, сіна, сінажу, трав’яного борошна, гранул. Соя є одним із головних продуктів харчування в багатьох країнах Азії, Північної та Південної Америки. БАР С.к. та продукти її переробки входять до складу багатьох сучасних ЛП та ДД.

Бабич А.О. Соя для здоров’я і життя на планеті Земля. — К., 1998; Кисличенко В.С., Карпюк У.В. Вивчення полісахаридів трави сої щетинистої // Зб. наук. праць співробіт. НМАПО ім. П.Л. Шупика. — К., 2007; Козярін І.П. Дієтопрофілактика в умовах радіоактивного забруднення довкілля // Фітотерапія в Україні. –1999. — № 3–4; Практическое руководство по переработке и использованию сои / Под ред. Д. Эриксона. — М., 2002; Серая Л.Н., Ковалев В.Н. Флавоноиды Glycine hispida // Химия природных соединений. — 1984. — № 5; Шретер А.И., Валентинов Б.Г., Наумова Э.М. Природное сырье китайской медицины.– М., 2000. — Т. 1.