ПРОГНОЗУВАННЯ (грец. prognosis — передбачення) — процес складення прогнозу, що базується на пізнанні та використанні законів природи, розвитку економіки та логічного мислення. Прогноз — передбачувана науково обґрунтована оцінка економічного, фінансового, техніко-економічного стану ФП на перспективу. П. є підставою для виявлення тенденцій розвитку ФП в умовах ринкової економіки, тобто змін впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, а також пошуку раціональних заходів щодо підтримання стійкості ФП. Він використовується для аналізу і розроблення концепції розвитку закупівельної, виробничої, фінансової й збутової діяльності ФП, тобто П. обсягів реалізацій ЛП, П. цін, появи нових ЛП і технологій тощо. Основні елементи системи П.: категорія, поняття, термін, закон, принцип, вихідні дані. Об’єкт П. — будь-яка структурна одиниця (галузь, підгалузь, ФП, його структурні підрозділи), явища (науково-технічний прогрес (динаміка попиту на ЛП, зміна цін, розвиток техніки та технологій тощо). Вихідні дані — ретроспективна статистична інформація, що відображає існуючі закономірності, притаманні певному явищу. Модель П. — формалізований опис основних вимог або обмежень і критеріїв оптимальності, які повинні виконуватися при розробленні кращого варіанта прогнозу. Критерії оптимальності — це показники, що визначаються на підставі розрахунку або суб’єктивно і використовуються для оцінки якості отриманого варіанта прогнозу. Аспекти П.: теоретико-пізнавальний і управлінський. Функції П.: прогнозувальна та передбачувальна. Сутність прогнозувальної функції — в необхідності опису можливих перспектив, стану і вирішення певних завдань. Передбачувальна функція — вирішення певних завдань, практичне використання та інформація про майбутнє ФП. Класифікація прогнозів: за охопленням прогнозного об’єкту (міжнародні, національні, міжгалузеві, галузеві, для самостійно господарюючих суб’єктів (ФП); за призначенням (соціально-економічні, демографічні, політичні); за тривалістю періоду П. (оперативні (тривалість до 1 року), короткострокові (1–3 роки), середньострокові (3–10 років); довгострокові (10–20 років); довгострокові (>20 років); за ступенем визначеності використаних параметрів (детерміновані та вірогідні); за масштабом формування цілей (глобальні, локальні); за функціональною спрямованістю (маркетинг, інвестиції, витрати на виробництво і т.п.); за формою надання результатів (кількісні, якісні); за спрямованістю прогнозів (дискрептивні (описувальні), нормативні (цільові)). Принципи П.: системність, адекватність, оптимальність, безперервність, варіантність, погодженість, верифікованість, ефективність. Методи П.: 1) математичний метод, за допомогою якого реалізується розроблена модель П.; 2) фактографічний метод; 3) експертний метод. Фактографічний метод — це кількісний метод, зонований на екстраполяції відомих моделей та тенденцій. До фактографічних методів П. належать статистичні (ретроспективні) методи, прогнозна екстраполяція, прогнозна інтерполяція, метод історичних аналогій, метод математичних аналогій, випереджаючий метод П., патентний метод П., публікаційний метод П., цитатно-індексний метод П., калькуляційні методи, методи експоненційного згладжування. Експертні методи — це якісні методи, які здійснюються на підставі оцінок експертів і дають уявлення про можливі принципові зміни у прогнозній системі. До експертних методів П. відносять: методи індивідуальної експертної оцінки, психоінтелектуальної генерації ідей; інтерв’ювання, колективної експертної оцінки; експертних комісій, матричний метод, морфологічний аналіз, синоптичний, історико-логічний методи. Головними факторами вибору методу П. є наявність зв’язку між об’єктом П. і альтернативними методами.
Бухалков М.И. Внутрифирменное планирование. — М., 2000; ЕЕ: У 3 т. — К.–Тернопіль, 2002; Царев В.В. Внутрифирменное планирование. — СПб., 2002.