ПОЛІПРАГМАЗІЯ (грец. poly — багато + pragma — предмет, річ) — одночасне призначення хворому у великій кількості ЛП або лікувальних процедур, часто невиправдане та нераціональне. Бажання лікаря призначити хворому одразу декілька препаратів виникає в тому випадку, якщо у пацієнта одночасно є ознаки ураження різних органів і систем (серцево-судинної, травної, сечовивідної, нервової та ін.). З точки зору здорового глузду П. є негативним явищем, тому що призводить до невиправданого введення чужорідних (лікарських) речовин в організм та сприяє збільшенню вартості лікування. П. залишається звичайною практикою наших лікарів. При цьому призначається маса ЛП, застосування яких обґрунтовано на особистих перевагах, а не на засадах доказів ефективності при лікуванні конкретної патології. П. часто зумовлює недостатню увагу лікарів до пошуку та корекції причинних і сприяючих факторів, особливо в геріатричній практиці, де в психології лікаря є «вимушеною» через поліморбідність. Внаслідок вікових особливостей фармакокінетики ризик розвитку побічних реакцій у хворих літнього віку у 5–7 разів вищий, ніж у молодих, а при застосуванні 3 і більше препаратів — у 10 разів. Літні люди в 2–3 рази частіше госпіталізуються з цієї причини, що викликає необхідність не тільки мінімізації доз, а й обмеження ЛП, що застосовуються. Мінімізація П. можлива, якщо лікар використовує у своїй практиці обмежений асортимент ефективних препаратів, про які він має глибокі знання щодо всіх позитивних та негативних властивостей, особливостей фармакокінетики і фармакодинаміки, механізмів їх взаємодії, умов застосування, ендогенних та екзогенних факторів, здатних вплинути на ефективність. Економічний аспект проблеми полягає в тому, що розповсюдження П. вичерпує й без того малі ресурси вітчизняної галузі охорони здоров’я, збільшує навантаження на бюджети пацієнтів, страхових компаній. Питання, яке вивчається, тісно пов’язане з проблемою взаємодії ЛП, яке часто спричиняє появу побічних реакцій (проте інколи може бути клінічно вигідним). Призначення двох ЛП спричиняє взаємодію у 6% пацієнтів, застосування 5 препаратів підвищує їх частоту до 50%, а 10 препаратів — ризик лікарських взаємодій досягає майже 100%.
Найбільш раціональним підходом до лікування будь-якого захворювання є етіологічна або патогенетична терапія — вплив на саму причину захворювання або на патофізіологічні механізми, що лежать в основі розвитку хвороби. При такому підході призначення тільки одного етіологічно або патогенетично обґрунтованого ЛЗ може позбавити хворого від багатьох виявів хвороби і таким чином ліквідує необхідність призначення великої кількості ліків.
Безопасность лекарств. Руководство по фармаконадзору / Под ред. А.П. Викторова, В.И. Мальцева, Ю.Б. Белоусова. — К., 2000; Взаимодействие лекарств и эфективность фармакотерапии / Л.В. Деримедведь, И.М. Перцев, Е.В. Шуванова и др. — Х., 2002; Передерий В.Г. Медицина, основанная на доказательствах, или эмпирическое, интуитивное лечение. Что предпочтительнее сегодня? [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.roche.com.ua/farma_news_generic_5.shtml; Селезнев Е.Ф., Чайцев В.Г. Медико-фармацевтические проблемы биоэтики // Экономический вестник фармации. — 2004. — № 12 (82); 2005. — № 1.