ПОЗАЗАРОДКОВІ ОРГАНИ

ПОЗАЗАРОДКОВІ ОРГАНИ (провізорні) — тимчасові органи, які утворюються поза тілом зародка під час ембріогенезу та забезпечують ріст і розвиток самого зародка. У зв’язку з тим, що деякі з цих органів оточують зародок, поширена також назва зародкові оболонки. До П.о. належать хоріон, амніон, серозна оболонка, плацента, алантоїс, жовтковий мішок, пупковий канатик. У тварин, які відрізняються етапами онтогенезу, особливо на ранніх стадіях розвитку, можуть бути більш розвинуті ті чи інші провізорні органи, що зумовлено пристосуванням у процесі еволюції до певних умов життя. Жовтковий мішок починає розвиватися на стадії ранньої гаструли і особливе значення має за умов розвитку риб і тварин, що відкладають яйця. Жовтковий мішок виконує кровотворну і трофічну функцію, особливо у риб. У людини жовтковий мішок бере активну участь у живленні і диханні ембріона дуже недовго: як кровотворний орган він функціонує до 7–8-го тижня, а потім піддається зворотному розвитку. У складі пупкового канатика залишок жовткового мішка пізніше виявляється у вигляді вузької трубки. У стінці жовткового мішка формуються первинні статеві клітини — гонобласти, які мігрують з нього з кров’ю до зачатків статевих залоз. Амніон формує амніотичну оболонку, яка на ранніх етапах розвитку відокремлена від тіла зародка вузькою щілиною і пізніше перетворюється на заповнену рідиною амніотичну порожнину. Головна функція амніотичної оболонки полягає у виробленні амніотичної рідини, яка створює необхідне для розвитку зародка водне середовище, забезпечує плід поживними речовинами, виконує захисну функцію, амортизуючи можливі струси та удари, а також попереджуючи потрапляння до плода шкідливих агентів. Крізь амніотичну рідину до організму плода можуть потрапляти деякі ЛП, напр. ампіцилін та оксацилін, які за здатність накопичуватися в амніотичній рідині використовують для лікування внутрішньоутробних інфекцій плода. Алантоїс є П.о. газообміну та екскреції: за його допомогою постачається оксиген, а також у ньому накопичуються продукти виділення у тварин, що розмножуються за допомогою відкладання яєць. У людини алантоїс не досягає значного розвитку, але його значення в забезпеченні дихання і живлення зародка на перших етапах розвитку досить велике (по ньому ростуть судини), хоча на 2-му місяці ембріогенезу алантоїс редукується. Хоріон, або ворсинкова оболонка, розвиваючись із трофобласта і позазародкової мезодерми, проникає в слизову оболонку матки і разом з нею утворює плаценту. За рахунок основної відпадаючої оболонки утворюється материнська частина плаценти, а за рахунок гілкового хоріона — її плідна частина. Гілковий хоріон до 3-го місяця набуває типової для сформованої плаценти дискоїдальної форми. Плацентування у людини здійснюється протягом 3–6-го тижня внутрішньоутробного розвитку і збігається з періодом формування зачатків органів. Цей період після імплантації є другим критичним періодом в ембріогенезі людини, тому що різноманітні патогенні впливи в цей час найчастіше можуть спричиняти порушення. Плацента (лат. placenta, грец. plakus — корж, син. дитяче місце) — орган, що утворюється під час вагітності й забезпечує зв’язок між організмом матері і плодом. Плацента виконує трофічну, депонуючу, дихальну, екскреторну (для плода), ендокринну (продукує хоріональний гонадотропін, прогестерон, плацентарний лактоген, естрогени та ін.), захисну (включаючи імунний захист) функції. Через плаценту з крові матері до плоду проходять амінокислоти, глюкоза, ліпіди, електроліти, вітаміни, гормони, імуноглобуліни, вода, оксиген, а з ембріона у кров матері виділяються продукти метаболізму та вуглекислий газ. Кров матері та плод в нормі ніколи не змішуються завдяки наявності гематоплацентарного бар’єра. Однією з найважливіших функцій цього бар’єра є забезпечення імунологічного гомеостазу в системі мати — плід. Однак через гематоплацентарний бар’єр легко проникають алкоголь, наркотичні речовини, нікотин та багато ЛП. Ступінь та швидкість проникнення ЛП крізь плаценту значною мірою впливає на можливість спричинити негативну — ембріотоксичну чи тератогенну (див. Тератогенні фактори) або позитивну дію на майбутню дитину. Це залежить: від розмірів молекул ліків (більшість ЛП мають розміри 250–500 Да і легко проникають крізь плацентарний бар’єр, а такі препарати, як інсулін або гепарин мають мол. м. >1000 Да і не здатні проникати крізь плаценту); від здатності ліків розчинятися у ліпідах (жиророзчинні речовини, напр. антигістамінні препарати, газові наркотичні речовини легше проникають крізь плаценту); від здатності ЛП зв’язуватися з білками крові (чим вище цей зв’язок, тим повільніше препарат проходить крізь плаценту) та ін. Для характеристики ступеня переходу ЛП використовують індекс проникності плаценти, що являє собою відношення концентрації речовини в крові плода до відповідної концентрації в крові матері у процентах. У середньому цей показник для більшості препаратів становить 50%, однак у деяких випадках може коливатися від 3–5 до 90–100%. Формування плаценти закінчується наприкінці 3-го місяця вагітності. Сформована до цього часу плацента забезпечує остаточне диференціювання і бурхливий ріст зачатків органів плода. До важливих П.о. людини належить також пупковий канатик, який забезпечує ембріон поживними речовинами та оксигеном, перешкоджає проникненню шкідливих агентів з плаценти до ембріона, виконуючи таким чином захисну функцію. Знання про особливості будови та функцій П.о. є дуже важливими для фармацевта, оскільки призначення ЛП вагітним повинно відбуватися з урахуванням їх здатності та швидкості проникати крізь П.о. до організму плода.

Афанасьев Ю.И., Юрина Н.А. Гистология. — М., 2001; Новак В.П., Пилипенко М.Ю., Бичко Ю.П. Цитологія, гістологія, ембріологія. — К., 2001; Шуст І. Гістологія з основами ембріології. — Тернопіль, 2004.


Інші статті автора