ЦЕРУЛОПЛАЗМІН — білок (глікопротеїн) синього кольору з молекулярною масою 150 000 Да, кодується геном 50 КБ на хромосомі 3 (3q23-q24); є головним мідьвмісним білком плазми крові, належить до α2-глобулінів. На його частку припадає 3% загальної кількості міді в організмі та 90–95% міді в плазмі крові, містить до 8 іонів міді на молекулу, що включаються в процес синтезу.
Ц. у плазмі крові синтезується гепатоцитами печінки, меншою мірою — лімфоцитами. Цей білок також виробляється в певних популяціях гліальними клітинами, пов’язаними з мікросудинами, а в сітківці ока — клітинами внутрішнього нуклеарного шару. Астроцитами синтезується особлива форма Ц., породжена альтернативним сплайсингом, що містить GPI-якір. Вона, ймовірно, необхідна для виведення заліза з клітин ЦНС.
Ц. відіграє істотну роль у метаболізмі не тільки міді, але й заліза, транспортує мідь до ферментів крові, які містять мідь, має велике значення для регулювання окисно-відновного потенціалу, транспорту та утилізації заліза. У людей зі спадковим дефіцитом Ц. відмічають значні накопичення заліза в більшості тканин, що підкреслює важливу роль цього глікопротеїну в нормальному вивільненні заліза з клітин.
Протягом усього життя рівень Ц. в плазмі залишається стабільним, за винятком неонатального етапу та періоду вагітності у жінок. Нормальний рівень Ц. підтримується частиною гормональної системи (кортикостероїдами, гормоном підшлункової залози глюкагоном), а також простагландинами, медіаторами імунної системи (цитокінами) та ін. Також на вміст Ц. в плазмі крові безпосередньо впливає рівень естрогенів, саме тому вагітність або тривале застосування контрацептивних препаратів можуть спровокувати перевищення норми цього білка у жінок. Ц. не проникає або слабко проникає через гематоенцефалічний бар’єр.
Ц. володіє вираженою оксидативною активністю; у плазмі цей білок, окрім обмеження вивільнення запасів заліза, активує окиснення аскорбінової кислоти, норадреналіну, серотоніну і сульфгідрильних сполук, а також інактивує активні форми кисню, запобігаючи перекисному окисненню ліпідів у мембрані клітин, може модулювати функцію ендотеліальної синтази оксиду азоту, регулюючи NO-залежне розслаблення судин. Зниження в крові рівня Ц. фіксують при хворобі Вільсона — Коновалова (гепатоцеребральна дегенерація), синдромі (хворобі) Менкеса (проявляється наявністю дуже кучерявого волосся). У першому випадку це зумовлено порушенням структури Ц. внаслідок мутації гена ATP7B. У другому випадку — порушенням захоплення міді в кишечнику через мутації гена ATP7A. Унаслідок цього мідь накопичується в надлишку в тканинах, чинячи несприятливий (токсичний) вплив на низку життєво важливих процесів (тяжкі неврологічні розлади, хронічне ураження печінки та ін.). Зниження вмісту Ц. в сироватці крові також відзначають при дефіциті міді (напр. аліментарного характеру, нефротичному синдромі, захворюваннях ШКТ, тяжких ураженнях печінки (у 23% випадків), анеміях унаслідок його втрат і порушення синтезу тощо). Ц. належить до білків гострої фази (період напіврозпаду — 6 діб), тому зростання його концентрації в крові спостерігають у хворих із гострими і хронічними інфекційними захворюваннями, цирозом печінки, гепатитами, інфарктом міокарда, системними захворюваннями (ревматоїдний артрит, червоний вовчак), при захворюваннях системи крові (гострий лейкоз, гострий лімфогранулематоз), некрозі тканин (травми, опіки).
Вміст Ц. в сироватці крові при злоякісних новоутвореннях різної локалізації (рак легені, молочної залози, шийки матки, ШКТ) підвищується в середньому в 1,5—2 рази, особливо при поширенні процесу. Успішна хіміо- та променева терапія сприяють зниженню концентрації Ц. в крові до нормалізації значень. При неефективності терапії, а також при прогресуванні захворювання вміст Ц. залишається високим. Підвищення його рівня відзначено у хворих на шизофренію та в осіб з обсесивно-компульсивним розладом.
Референтний діапазон концентрації Ц.: у плазмі крові дітей віком <5 днів — 0,05–0,40 г/л, дорослих — 0,20–0,60 г/л, у сироватці крові дорослих — 180–450 мг/л.
Інтерферуючі фактори. У новонароджених і немовлят рівень Ц. приблизно на 50% нижчий, ніж у дорослих (0,05–0,40 г/л), тому цей тест не може бути використаний для діагностики хвороби Вільсона — Коновалова в перші роки життя. Високі концентрації Ц. реєструють в період вагітності та під час прийому оральних контрацептивів.
Дати Ф., Метцманн Э. Лабораторные тесты и клиническое применение / Пер. с англ. — М., 2007; Кишкун А.А. Руководство по лабораторным методам діагностики. — М., 2009; Dubick M.A., Barr J.L., Keen C.L., Atkins J.L. Ceruloplasmin and hypoferremia: studies in burn and non-burn trauma patients // Antioxidants. — 2015. — Vol. 4, № 1; Texel S.J., Xu X., Harris Z.L. Ceruloplasmin in neurodegenerative diseases // Biochem. Soc. Trans. — 2008. — Vol. 36, № 6.