СОЛОДУШКА

СОЛОДУШКА (Hedysarum; латинізоване від давньогрец. ἡδύς і ἄρωμαhedys — солодкий, приємний і лат. аroma — аромат, буквально — той, що має приємний запах) — численний рід, який, за різними даними, налічує від 100 до 285 видів у світовій флорі, в Україні ростуть більше 5 видів, які належать до секцій Subcaulia, Multicaulia та Obscura: Hedysarum candidum M. Bieb., Hedysarum cretaceum Fisch., Hedysarum grandiflorum Pall., Hedysarum hedysaroides (L.) Schinz et Thell., Hedysarum obscurum L. (Hedysarum hedysaroides (Hedysarum onobrychis L.) = Onobrychis viciifolia), Hedysarum tauricum Pall, ex Willd., Hedysarum ucrainicum Kaschm. родини бобових (Fabaceae, Leguminosae); у Криму росте вид Hedysarum flexuoum L. секції Spinosissima B. Fedtshc., який вважається адвентивним. Багато видів С. занесені до Червоної книги різних регіонів. Види роду С. — багаторічні трави, рідше — невисокі кущі або напівкущі, що ростуть в основному в більш прохолодних районах світу. Ростуть на луках, у степу, лісах і тундрі, в долинах річок і на схилах гір, високогір’ї. С. важко переносить вологість і тінь; добре розвивається на сонячних відкритих ділянках і на супіщаному ґрунті. Стебла нерідко дуже розвинуті, до 150 см завв., що галузяться, іноді зовсім нерозвинуті, і квіткова стріла виходить із вкорочених пагонів, що розвиваються при кореневищі; стебла численні (2–15), прямостоячі, завт. 3–5 мм, голі. Листки непарноперисті, що несуть 6–12 пар видовжено-ланцетоподібних чи видовжено-еліптичних тупих листочків; рідше — 1–3-парні чи навіть такі, що складаються з одного непарного листочка. Суцвіття — довгі, волоті, густі, з 20–60 квітками; квітконоси довгі, перевищують листя; квітки метеликового типу на коротких (2–3 мм) квітконіжках з лінійними приквітниками. Чашечка дзвоникувата, близько 4 мм завд., сірувата, зубчики її зазвичай довші за трубку; віночок темно-рожевий або лілово-фіолетовий, рідко — білий, перевищує чашечку за довжиною; прапорець частіше перевищує човник, іноді коротший за нього; крила незначно або в 2–4 рази коротші за човник, рідше — довші за нього. Плоди — голі або притисло-волосисті боби, що перетягнуті на 2–5 округлих або округло-еліптичних члениках; іноді частина насінних зачатків не розвивається і біб складається з 1–3 члеників; членики бобу плоско-стислі або злегка випуклі, гладенькі, голі або, частіше, опушені, сітчасті або з поперечними реберцями, які часто вкриті короткими або більш довгими щетинками; насіння брунькоподібне, сплюснуте, 0,3 см завд. і 0,25 см завш. Українські види С. мають стрижневий корінь, багатоголовий каудекс. Насіння рослина утворює мало, його часто уражають комахи, тому вирощування С. пов’язано з певними труднощами.

Офіцинальними видами є С. альпійська — Hedysarum alpinum L. (H. sibiricum Poir.), С. жовтіюча — Hedysarum flavescens Regel et Schmalh., що належить до секції Crinifera Boiss. С. альпійська — трав’яниста багаторічна рослина до 1 м завв.; має стрижневий корінь, який, розгалужуючись, проникає на глибину 60 см; цвісти починає на 2–3-й рік; цвіте в кінці червня–на початку липня, стебло прямостояче, розгалужене; листя складне, з 5–9 парами листочків, непарноперисте, чергове; квітки рожево-фіолетові, зібрані в пазушні багатоквіткові китиці; плід — багатонасінний біб з перетяжками. Рослина отруйна! Поширення: на півночі — від Кольського півострова до Далекого Сходу. Росте уздовж річок, на вологих узліссях, місцями утворює солодушкові луки. С. жовтіюча — середньоазійський вид, трав’яниста багаторічна рослина до 1,5 м завв., листя непарноперисте, з 3–5 парами листочків, в основному відрізняється від С. альпійської також забарвленням квіток і плодами: квітки жовті, в однобічних негустих китицях на верхівках стебел, плід — біб плоский з перетяжками, 2–4 члениками, з 1 насіниною, не розкривається, після визрівання опадає. Цвіте в липні–серпні, плодоносить у серпні–вересні; росте на висоті 2500–3500 м над рівнем моря, по берегах гірських річок; ареал — Західний Тянь-Шань, Афганістан, Паміро-Алтай. Заготовляють траву обох фармакопейних видів у фазі бутонізації, коли відмічено найвищий вміст мангіферину і найбільшу сировинну масу рослини. Трава складається із квітконосних верхівок рослини; сушать її під наметами; сушіння вважається завершеним, якщо стебла при згинанні ламаються; висушену траву обмолочують. Вихід сухої обмолоченої сировини С. становить 15–20% маси свіжозібраної трави. Згідно з вимогами ФС сировиною є суміш цільного або частково подрібненого листя, суцвіть, шматочків стебел, іноді з зеленими плодами. Складний непарноперистий листок розпадається на окремі листочки і черешок. Запах своєрідний, слабкий, смак в’яжучий; сировина повинна відповідати числовим показникам: вміст мангіферину не менше 1%; втрата в масі при висушуванні не більше 13%; золи загальної не більше 9%; стебел більше 2 мм в діаметрі не більше 10%; органічних домішок (частин інших неотруйних рослин) не більше 3%; мінеральних домішок не більше 1%. Термін придатності сировини 2 роки.

У видах роду С. у траві і коренях ідентифіковано понад 200 БАР, які належать до халконів, флавонів, флавонолів, катехінів, антоціанів, ізофлавонів, птерокарпанів, куместанів, ксантонів, кумаринів, алкалоїдів, тритерпеноїдів, стероїдів, цукрів, жирних кислот, бензофуранів та інших груп. Основною групою БАР, що відповідає за фармакологічну дію, вважають ксантони (С6С1С6) і флавоноїди (С6С3С6). У траві С. — пентазаміщений мангіферин і його похідні: глюкомангіферин і глюкоізомангіферин. Встановлено вміст ксантонів, флавоноїдів, катехінів у траві офіцинальних видів С.: мангіферин (0,8–1,92%), ізомангіферин (0,05–0,07%), глюкомангіферин, глюкоізомангіферин.

Solodushka.eps

У дорослому віці (8–10-й рік життя) у листі С. альпійської містяться ксантони (6%), флавоноїди (13,2%), мономірні катехіни (0,37%); у траві та коренях — алкалоїди (0,07 та 0,23% відповідно); у листі С. жовтіючої — ксантони (5,5%), флавоноїди (15%), мономірні катехіни (1,25%). До суми флавоноїдів входять в основному діосмін, ізорамнетин, 3-О-метилкемпферол, ройфолін, кемпферол-3-β-L-арабінофуранозид, нарцисин, кверцетин-3-α-L-рамнофуранозид, кверцетин-3-α-L-арабінофуранозид, полістахозид (кверцетин-3-β-L-арабінофуранозид), гіперозид, кверцитрин, рутин, робінін, хедизирид.

У пошуках рослинного джерела ксантону мангіферину досліджуються види, що ростуть у різних країнах. У листі 7 видів С., які ростуть у природних популяціях Західного Сибіру, Алтаю і Північного Казахстану, виявлено ксантони, катехіни і флавоноїди. Найбільше ксантонів накопичують С. альпійська та С. жовтіюча (до 4,3 і 6,0% відповідно), флавонолів — С. жовтіюча, С. альпійська і С. чайна (до 15,0; 13,2 і 11,1% відповідно). У С. південносибірській і С. забутій флавонолів менше (до 9,8 і 8,5% відповідно). С. альпійська в культурі нагромаджує ксантонів більше, ніж у дикому стані. Мономірні катехіни в листі різних видів С. становлять 0,18–1,25%. У видах секції Multicaulia (С. Гмеліна та С. чудська) флавоноїдів менше (2,6 і 1,8% відповідно). Унаслідок спектрофотометричного аналізу доведено, що в підземній частині видів роду С. містяться у великій кількості (від 11 до 34% на суху масу) олігомерні катехіни конденсованого типу. С. забута (ведмежий корінь) і С. чайна (червоний корінь), які деякі систематики вважають одним видом, застосовуються в народній медицині Сибіру та Алтаю. З цього виду в 1985 р. І.М. Красноборовим відокремлено вид С. чайна, в якій катехінів не виявлено, але в ній знайдено сірковмісний цукор. Часто ці види С. ростуть разом, і в сировині червоного кореня можна знайти і біле коріння інших видів С. Східна медицина широко використовує корені С. забутої та інших видів як загальнозміцнювальний засіб, при розладах діяльності чоловічих статевих органів. Значний вміст катехінів пояснює широке використання червоного кореня в лікуванні й профілактиці різних захворювань: пухлини, лейкоз, неврологічні та серцево-судинні патології, хронічні запалення репродуктивної сфери — простатит, фіброміома, безпліддя.

На основі мангіферину одержують ЛП, які застосовують у вигляді таблеток і мазі для лікування герпесу та інших вірусних захворювань. Мангіферин стимулює ЦНС, у високих дозах чинить кардіотонічну і діуретичну дії; виявляє антибактеріальну і протизапальну дії. Вивчення цієї БАР засвідчило, що за рахунок різних механізмів її дії (противірусної та імуностимулювальної) появи вірусів, стійких до цього препарату, не відзначено, що дозволяє розраховувати на можливість отримання нових високоактивних ЛП на основі С., які здатні блокувати різні види вірусів, у т.ч. резистентні до існуючих комерційних хіміопрепаратів.

Высочина Г.И., Кукушкина Т.А. Биологически активные вещества некоторых видов рода Hedysarum // Химия растительного сырья. — 2011. — № 4; Chen S.G., Li Y., Zhao J., Gao K. Three new prenylfuranoisoflavonoids from the roots of Hedysarum scoparium // Chin. J. Chem. — 2008. — № 26; Cheng F., Zou K., Zhu S., Katsuko K. A new phenylpropionate derivative from the rhizomes of Hedysarum polybotrys // Chi. J. Nat. Med. — 2009. — № 7; Dong Y., Tang D., Zhang N. et al. Phytochemicals and biological studies of plants in genus Hedysarum // Chem. Cent. J. — 2013. — № 7; Hu F.D., Li X.D., Zhao L.G. et al. Antidiabetic properties of purified polysaccharide from Hedysarum polybotrys // Can. J. Physiol. Pharm. — 2010. — № 88; Nechepurenko I.V., Komarova N.I., Kuzovkina I.N. et al. Structure of oligomeric proanthocyanidines from Hedysarum thienum roots studied by thiolysis and MALDI-TOF MS // Chem. Nat. Compd. — 2009. — № 45; Neretina O.V., Gromova A.S., Lutskii V.I. et al. Isolariciresinol glucoside, berberine, and phenolic acid from the aerial part of Hedysarum setigerum // Chem. Nat. Compd. — 2004. — № 40; Tibe O., Meagher L.P., Fraser K., Harding D.R.K. Condensed Tannins and Flavonoids from the Forage Legume Sulla (Hedysarum coronarium) // J. Agr. Food Chem. — 2011. — № 59; Wang W., An D.G., Chen H.B. et al. Two new pterocarpenes from Hedysarum multijugum // J. Asian Nat. Prod. Res. — 2003. — № 5; Wei D.F., Zhang L.F., Cheng W.D. et al. Comparative study of Hedysari Radix and Astragali Radix alternative classic tonification prescriptions on humoral immunity in immunosuppressed mice // Zhongyaocai. — 2012. — № 35.