Парило звичайне — Agrimonia eupatoria (рос. — репейничек обыкновенный, англ. — Agrimonia eupatoria) — багаторічна трав’яниста рослина родини розових Rosaceae, поширена по всій території України на рівнинах, гірських схилах, луках, берегах річок, струмків, у чагарниках, на узліссях листяних, горіхових лісів. Має більш-менш міцне повзуче просте або розгалужене кореневище. Стебло — 30–85 см завв., прямостояче, просте або вгорі трохи розгалужене, густо вкрите, як і черешки листків, довгими жорсткими горизонтально відхиленими та короткими тонкими кучерявими білуватими або рудуватими волосками. Листки чергові, перервано непарноперисті, зверху темно-зелені, розсіяно-прилегло-волосисті, знизу — білуваті від густого шовковисто-бархатистого опушення та розсіяно-залозисті; нижні та серединні листки розеткоподібно-зближені при основі стебла, черешкові; верхні — віддалені один від одного, сидячі; листочки (їх від 3 до 13) сидячі; еліптичні, видовжено-яйцеподібні або ромбоподібні) до основи зубчасті, з 9–21 великим загостреним зубцем і з такою ж кількістю бічних жилок; проміжні часточки (їх по 2–3 пари в кожному проміжку між листочками) — яйцеподібні цілокраї або із 2–3 зубцями на верхівці. Прилистки косояйцеподібні, по верхівці загострені, при основі напівсерцеподібні, по краю з кількома гострими зубцями. Квітки правильні, двостатеві, 5-пелюсткові, запашні, зібрані колосоподібною китицею на верхівці стебла; пелюстки видовжено-яйцеподібні, оранжево-жовті. Плід складається з 1–2 горішків, уміщених у гіпантій; гіпантій дзвоникуватий, з глибокими борозенками, що доходять майже до його основи, густоволосистий, угорі під чашечкою з багаторядним колом прямостоячих гачкоподібно зігнутих шипиків. Цвіте у червні–серпні. Парило звичайне росте по всій території України в лісах, на узліссях, серед чагарників, на схилах, край доріг. Використовують траву парила звичайного, яку заготовляють під час цвітіння рослини. Зрізують верхівки стебел завд. 30–40 см, а з нижніх здерев’янілих частин стебел обривають лише листя. Зібрану сировину сушать у тіні, розкладаючи тонким шаром. Рослина неофіцинальна, входить до фармакопей Європейської, Британської, США.
Усі частини рослини містять дубильні речовини конденсованої природи. У листках ідентифіковані тритерпеноїди — урсолова та гідроксиурсолова кислоти, каротиноїди. У надземній частині містяться aльфа-токоферол, фенолкарбонові кислоти: гомопрокатехова, прокатехова, гентизинова, n-гідроксибензойна, n-кумарова, ванілінова, ферулова, саліцилова, кавова, хлорогенова, елагова; флавоноїди (до 2%): кверцетин, кемпферол, 3-О-глюкозид та 3-О-галактозид та 3-О-b-D-глюкопіранозид кверцетину, 3-О-глюкозид та 3-О-(6²-О-п-кумароїл) глюкозид кемпферолу, 6-С-глюкозид та 7-глюкозид апігеніну, 7-О-софорозид та 7-О-(6²-О-ацетил)глюкозид лютеоліну, 7-глюкозид акацетину, кверцитрин, гіперозид, рутин, лютеолін, 7-глюкозид лютеоліну, ізокверцетин, астрагалін; проціанідини: В1, В2, В3, В6, В7,С1,С2; азотовмісні сполуки: холін, нікотинова кислота; органічні кислоти: (2,77%) — лимонна, яблучна, щавлева, винна, хінна; вищі аліфатичні спирти та їх ефіри: цериловий спирт, пальмітат і стеарат церилового спирту; жирні кислоти: масляна, пальмітинова, стеаринова, лінолева, ліноленова; вуглеводи: полісахариди (19,5%), цукри: глюкоза, фруктоза, цукроза, галактоза, арабіноза, рамноза, ксилоза, рибоза; сліди алкалоїдів та значна кількість кремнієвої кислоти.
Галенові препарати П. мають в’яжучі та сечогінні властивості, збуджують апетит і рефлекторно посилюють секрецію травних залоз, сприяють нормалізації обміну речовин, виявляють кровоспинні властивості. Експериментально підтверджено глистогінні властивості рослини. Застосовують у вигляді настою. Всередину їх рекомендують при хворобах печінки і жовчного міхура (гепатит, жовтяниця, жовчнокам’яна хвороба), як шлунковий засіб і протиотруту при отруєнні алкалоїдами, проти діареї та глистів, від геморою і бородавок, для зупинки внутрішніх кровотеч, при циститі, олігурії, енурезі та при застійних явищах і набряках. Застосовують у зборах при захворюваннях печінки і жовчного міхура, нирковокам’яній хворобі. Зовнішньо настій трави парила звичайного вживають при запальних процесах порожнини рота і верхніх дихальних шляхів, для лікування у разі ран, пролежнів і виразок, при фурункулах і дерматиті, для припинення паренхіматозних кровотеч, при геморої. В експерименті настій трави має протизапальні, жовчогінні властивості; відвар, n-гексановий, дихлоретановий та метанольний екстракти насіння, поліфеноли етилацетатної фракції водно-спиртового екстракту — антиоксидантні, настій листя уповільнює розвинення діабету. Відвар трави, сухий екстракт листя, n-гексановий, дихлоретановий та метанольний екстракти насіння виявляють антибактеріальну активність, водний екстракт трави — антивірусну щодо вірусу грипу, герпесу, аденовірусу типу 12, вірусу гепатиту В.
Трава Парила звичайного має антибактеріальні та антигельмінтні властивості. Підземну частину використовують як в’яжучий, тонізувальний, діуретичний засіб. Настій, відвар, порошок коренів рекомендують при злоякісних пухлинах, малярії, фурункульозі. У китайській та індійській медицині — як тонізувальний і гемостатичний, при захворюваннях печінки, жовчного міхура, нирок, при стоматиті, в т.ч. афтозному, гінгівіті, парадонтозі. У країнах Західної Європи використовують при захворюваннях печінки, сечокам’яній хворобі, шлунково-кишкових захворюваннях, енурезі, хворобах горла та порожнини рота, зовнішньо — при пухлинах, ранах, хворобах шкіри. В нар. медицині — аналогічно, окрім того, при злоякісних пухлинах внутрішніх органів, внутрішніх кровотечах, асциті та гельмінтозах, бронхіті, геморої. Придатне для дубіння шкір, фарбує вовну в жовтий колір; при захворюваннях печінки, легень, діареї; зовнішньо — при стоматиті та гінгівіті. Настій квіток використовують як протизапальний засіб для лікування при геморої та ураженнях шкіри. Медонос.
Буданцев А.Л. (отв. ред.) Растительные ресурсы России: Дикорастущие цветковые растения, их компонентный состав и биологическая активность. Т. 2. Семейства Actinidiaceae — Malvaceae, Euphorbiaceae — Haloragaceae. –СПб.; М., 2009; Гродзинський А.М. (відп. ред.) Лікарські рослини. — К., 1990.