МАНУАЛЬНА ТЕРАПІЯ

МАНУАЛЬНА ТЕРАПІЯ (лат. manus — рука, грец. θεραπεία [therapeia] — лікування, оздоровлення) — вид терапії, спрямований на лікування кістково-м’язової системи, внутрішніх органів за допомогою системи діагностичних і мануальних прийомів, що включають функціональні суглобові блокади, гіпермобільність та регіонарний постуральний дисбаланс м’язів з метою відновлення біомеханіки (усунення контрактур, блокування тощо).

М.т. — найдавніша галузь медицини, яка була розвинена ще в цивілізаціях Єгипту, Індії та Стародавній Греції. Від звичайного масажу М.т. відрізняють напрями впливу та дозування сили такого впливу. М.т. — це цілий комплекс механічного чи біомеханічного впливу на ушкоджені тканини й сегменти опорно-рухового апарату. Зазвичай М.т. є складовою комплексного лікування, особливо у складних випадках (напр., при вертебро-кардіальному синдромі; коли процес задавнений, раціонально поєднати М.т. із рефлексотерапією. При корінцевому синдромі використовують фармакотерапію та фізпроцедури). М.т. здійснює лікар, який пройшов відповідну спеціалізацію та має сертифікат.

М.т. полягає в декількох основних методах впливу, серед яких необхідно виділити: мобілізацію (усунення функціональної блокади за допомогою повторення певних прийомів, які знижують напруження у м’язах і покращують кровотік); маніпуляцію (швидкі поштовхи в ділянці хребта, спрямовані на усунення напруження та функціональної блокади) і релаксацію (масаж і пасивне розтягування м’язів).

Мобілізація при М.т. містить кілька підвидів (ритмічну та позиційну). Спільним в їх виконанні є ряд вимог. По-перше, приступаючи до виконання прийому, лікар має переконатися, що м’язи навколо суглоба, на який спрямований прийом, розслаблені. По-друге, пацієнту під час процедури слід перебувати у зручному для нього положенні. Крім того, слід забезпечити нерухомість кінцівок, щоб випадковий зсув не завадив процедурі. Зафіксувати кінцівку може сам лікар. Іноді для цього використовують, напр., ремені чи інші засоби. Коли справа стосується суглоба, необхідно враховувати, що рух при мобілізації проводиться в той бік, в якому є обмеження руху, найчастіше — у бік розгинання. Ритмічна мобілізація виконується досить легко і не викликає неприємних відчуттів у пацієнта. Вплив при цьому спрямований тільки на суглоби. Це розтягнення суглоба з віддаленням суглобових поверхонь одна від одної (це використовується при впливі на хребет та великі суглоби), зміщенням їх у взаємнопротилежних напрямках (ротація), наближенням то одного, то іншого кінця суглобових поверхонь один до одного (на зразок рухів ножиць). Виконується цей вид мануальної терапії ритмічно, з достатньою частотою. Позиційна мобілізація виконується повільно і складається з максимального розгинання суглоба до анатомічної межі й утримування його в такому положенні до 1 хв. Одночасно з цим відбувається вплив на м’язи — розтягнення згинальної групи м’язів і скорочення розгинальної. Деякі прийоми М.т. можуть застосовувати як лікувальні та діагностичні. Так, при виконанні, напр., мобілізації, можна оцінити рухливість суглоба і виявити суглобовий блок.

Релаксації при проведенні М.т. розділяють на два типи: постізометричну та постреципрокну. Постізометрична релаксація — це вид М.т., який спрямований на розслаблення м’язів і полягає у досягненні легкого напруження м’язів без зміни їх довжини (5–10 с), яке потім змінюється їх пасивним розтягуванням, що зберігається впродовж того ж часу. Цей прийом спрямований на досягнення ефекту, має бути повторений до 6 разів, що дозволяє підвищити здатність м’язів до скорочення та усунення болю. При постреципрокній релаксації розтягування, на відміну від попередніх прийомів, може бути спрямоване на всі елементи опорно-рухової системи, від м’язів до зв’язок і шкіри. Розтягування можна використовувати після травм, коли внаслідок загоєння зменшується довжина розірваних м’язів, зв’язок тощо, з метою посилення тонусу м’язів при блоках і обмеженнях рухливості суглобів. Розтягування шкіри дозволяє усунути або зменшити рубці.

Терміни «мануальна медицина», «мануальна терапія», «остеопатія», «краніосакральна терапія», «вісцеральна мануальна терапія», «хіропрактика» — споріднені. Сучасна М.т. базується на досвіді народної медицини (костоправна справа) і шкіл, що належать до альтернативної медицини (остеопатія, хіропрактика та ін.). Представники школи остеопатії, створеної американцем Ендрю Стіллом у 1874 р., вважають, що причиною виникнення болю є рефлекторний м’язовий спазм, який провокує блокаду суглоба та подальше нервове подразнення та порушення кровообігу. Представники школи хіропрактики, створеної американцем Девідом Палмером у 1897 р., вважають, що причиною виникнення болю є підвивих суглоба, який провокує порушення нервової провідності, порушення кровообігу і подальший спазм м’язів. Шкірно-міофасціальну М.т. застосовують для лікування при шкірних захворюваннях, патології м’язів, зв’язок. Маніпуляції дозволяють позбутися болю, усунути напруження у м’язах, скоригувати осанку і позбутися надмірної маси тіла.

Артровертебральну М.т. використовують для зміцнення та відновлення суглобів. Допомагає налагодити функціонування нервових закінчень, усунути спазми і біль у суглобах. Краніосакральна М.т. дозволяє поліпшити кровопостачання головного мозку, зменшити вираженість головного болю і запаморочення, нормалізувати АТ і поліпшити пам’ять. Вісцеральна М.т. використовується для лікування внутрішніх органів і ефективна при опущенні, спайках та інших проблемах.

Показанням до використання різних видів М.т. є обмеження пасивної рухливості в межах нормальної фізіологічної функції суглоба, так звана функціональна блокада. Найчастіше М.т. застосовують при остеохондрозі, функціональній блокаді суглоба та вегетативно-вісцеральних порушеннях, що залежать від рівня дегенеративно-дистрофічного ураження хребтового стовпа, протрузіях дисків. Тривалість курсу й періодичність залежать від стану пацієнта — у середньому 5–7 сеансів.

М.т. протипоказана при інфекційних процесах, перебіг яких відмічають у суглобах і хребті, при пухлинах та гострих запальних процесах головного і спинного мозку, хребта, суглобів, кінцівок, інших органів, свіжих травмах, хворобі Бехтєрева, дисковій мієлопатії, секвестрації дискової грижі, тяжких формах сколіозу, гострих захворюваннях мозкового і вінцевого кровообігу, органів грудної порожнини, ШКТ, інфекційних та запальних процесах та ін.

Апледжер Дж., Вредвугд Я.Д. Краниосакральная терапия. — СПб., 2005; Васильева Л.Ф. Мануальная диагностика и терапия. Клиническая биомеханика и патобиомеханика. — СПб., 1999; Васильева Л.Ф. Мануальная терапия // Мануальная терапия. — 2004. — № 2; Мень Р. Руководство по применению манипуляций на позвоночнике // Мануальная терапия. — 2004. — № 13; Мещеряков И.В. Мануальная терапия общеоздоравливающий метод лечения // Мануальная терапия. — 2002. — № 8; Ситель А.Б. Мануальная терапія: руководство для врачей. — М., 1998.


Інші статті автора