СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ — комплекс економічних, правових та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення основних соціальних прав громадянина в державі та пов’язаних із мінімізацією впливу чинників, що знижують якість життя населення. С.з. охоплює весь комплекс відносин, сутнісних зв’язків та інтересів різних соціальних суб’єктів, суспільних організацій і держави, спрямований на підтримання соціального добробуту людини в конкретних економічних умовах.
Поняття С.з. уперше використано американськими законодавцями в тексті закону «Social Security Act», прийнятого 1935 р., в якому наводилося правове обґрунтування нового для США інституту обов’язкового страхування на випадок старості, смерті, інвалідності та безробіття («social» перекладається з англійської мови як «суспільний», «соціальний»; «security» — як захист, безпека, охорона, забезпечення, гарантування). Цей термін швидко й органічно вписався у понятійний апарат західних учених і практиків, оскільки виражав сутність підтримання соціально вразливих верств населення. Проте у подальшому межі цієї дефініції значно розширилися, чому сприяло розроблення конвенцій та рекомендацій ВООЗ, Міжнародної організації праці, Міжнародної асоціації соціального забезпечення, присвячених соціальному страхуванню та соціальній допомозі.
С.з. як суспільне явище пройшов декілька етапів свого розвитку в нашій країні, а саме: проста добродійність (Х–ХVI ст.; «сліпа роздача» милостині окремими «жебраколюбцями», відсутність суспільної мети добродійності, переважаюча роль церкви у справі турботи про жебраків), суспільне піклування (ХVI–ХVII ст.; організована добродійність на основі усвідомлення солідарності членами громади, турбота держави про благо тих, хто бідує, з метою принесення суспільної користі, диференціація тих, хто потребує допомоги), державне опікування (ХVIII ст. — 1917 р.; виникнення цілісної системи суспільного піклування під суворим контролем держави, створення спеціальних державних установ, поява соціального страхування), соціальне забезпечення (1917–1991 рр.; загальне й універсальне соціальне забезпечення, зникнення добродійності, повна відповідальність держави за соціальне забезпечення, розвиток обов’язкового соціального страхування та солідарного пенсійного забезпечення) та С.з. (із 1992 р.; відмова від принципу загального та універсального соціального забезпечення, поява програм адресної соціальної допомоги, поступовий перехід до солідарно-накопичувальної пенсійної системи).
У широкому розумінні С.з. розглядають як діяльність держави, спрямованої на забезпечення процесу формування та розвитку повноцінної особистості, створення умов для самовизначення та ствердження в житті. У вузькому сенсі С.з. розглядається як сукупність економічних і правових гарантій, що забезпечують додержання найважливіших соціальних прав громадян (право на працю, на освіту, на житло, на відпочинок, на безпечне довкілля, на охорону здоров’я, на достатній життєвий рівень, на безпечні умови праці, на заробітну плату, не нижчу мінімально встановлених стандартів). С.з. населення здійснюється через компенсаційні та запобіжні заходи. Компенсаційні заходи полягають у допомозі суспільства окремій особі або сім’ї, яка не має достатніх засобів для існування. Запобіжні заходи спрямовані на захист особи та її сім’ї від втрат доходу, пов’язаних із безробіттям, старінням, хворобою, а також сприяння освіті й підвищенню кваліфікації. С.з. здійснюється в натуральній та грошовій формах. Існують різні теоретико-методологічні підходи до визначення сутності поняття С.з. Відповідно до одного з них, С.з. є проявом соціальної функції держави, що містить такі форми взаємодії держави з населенням: соціальна допомога, соціальні гарантії, соціальне страхування.
Державна соціальна допомога — одна з форм взаємодії держави з населенням, що має адресну спрямованість і надається у вигляді субсидій, соціальних послуг і життєво необхідних товарів особам, які через непрацездатність, відсутність роботи, джерел доходу не спроможні самостійно матеріально забезпечити своє існування. Визначальна характеристика цієї форми — соціально-аліментарні недоговірні відносини держави з уразливими категоріями населення.
Державні соціальні гарантії — встановлені законом мінімальні розміри доходів громадян, спрямовані на реалізацію їх конституційного права на достатній життєвий рівень, а саме: мінімальні розміри оплати праці (місячна, погодинна); мінімальний розмір допомоги по безробіттю; допомога при народженні дитини; допомога непрацюючим жінкам у зв’язку з вагітністю та пологами; допомога по догляду за дитиною (до досягнення нею трирічного віку); допомога на дітей одиноким матерям; допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; тимчасова державна допомога дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів; державна соціальна допомога на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; мінімальна пенсія за віком; допомога на поховання; щомісячна грошова допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу. Ці види є основним джерелом існування окремих категорій громадян і не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму (базовий державний соціальний стандарт), установленого законом.
Відповідно до Конституції України (ст. 46) право громадян на С.з. (право на забезпечення громадян у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом) гарантується і забезпечується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. Соціальне страхування — встановлена державою та регульована нормами права система С.з. громадян у разі страхового випадку, передбаченого законодавством. Виокремлюють такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування: пенсійне, медичне, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; на випадок безробіття та інші види страхування, передбачені законами України.
Відносно недавно виник і термін «соціальна захищеність», що є похідним від С.з. Відмінність зазначених термінів полягає у співвідношенні дії та стану. Так, для С.з. ключовим чинником визначається характер намірів держави стосовно суспільних структур і особи з реалізації соціальної політики або заходів щодо самозахисту, тоді як соціальна захищеність, перш за все, базується на визначенні якісного стану, в якому перебуває особа чи соціальна група.
Дерега В.В. Соціальна і гуманітарна політика: Навч. посіб. — Миколаїв, 2012; Закон ВР України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 р. № 2017-III у ред. від 07.04.2012; Котвіцька А.А. Методологія соціально-ефективної організації фармацевтичного забезпечення населення: дис. … д-ра. фармац. наук. — Х., 2008; Устинов С.О. Співвідношення термінів соціальний захист та соціальне забезпечення в законодавстві України // Юрид. наука і практика. — 2011. – № 2.