ПАМ’ЯТЬ

ПAМ’ЯТЬ — спроможність живих систем запам’ятовувати, зберігати і відтворювати дані минулого досвіду. Процес П. робить можливим повторне використання попереднього досвіду в діяльності, а у людини — також його повернення у сферу свідомості. Із загальнобіологічних позицій розрізняють філогенетичну П. (вона зберігає досвід, накопичений у ході еволюційного розвитку виду, і базується на безумовних рефлексах різного ступеня складності) і онтогенетичну, або індивідуальну П., яка втілює індивідуальний досвід особи і ґрунтується на умовних рефлексах. Тонкі механізми П. надзвичайно складні і на сьогодні вивчені недостатньо. Основними компонентами індивідуальної П. є: рецепція — сприйняття нової інформації, ретенція — спроможність утримувати її, репродукція — спроможність відтворювати отриману інформацію, забування. П. є найважливішою пізнавальною функцією, що лежить в основі розвитку і навчання. Існує багато підходів до класифікації П. За походженням і характером психічної активності, що переважає в діяльності, виділяють образну, умовно-рефлекторну, емоційну і властиву тільки людині словесно-логічну П. Образна П. виникає при однократному сприйнятті ситуації, що запам’ятовується, умовно-рефлекторна — у ході повторних сполучень умовного і безумовного подразників при виробленні умовного рефлексу. Емоційна П. виявляється в закріпленні й наступному відтворенні певних емоційних станів (П. на почуття). У словесно-логічній П. головна роль належить другій сигнальній системі, яка сприяє запам’ятовуванню й відтворенню думок, виражених у словах. Залежно від цілей діяльності розрізняють довільну та мимовільну П. Запам’ятовування й відтворення з метою що-небудь запам’ятати і пригадати називається довільною П. (у спеціалістів фармації на неї лягає велике навантаження). Якщо така мета не ставиться, мова йде про мимовільну П. Крім розглянутих видів, виділяють модально-специфічні види: П. зорову, слухову, дотикову, смакову, нюхову, рухову. Крім того, за тривалістю процесу закріплення й збереження інформації розрізняють дві підсистеми П. — короткочасну і довгострокову. Короткочасна П., яка забезпечує оперативне утримання й перетворення даних, які надходять від органів почуттів і з довготермінової П., уразлива до надзвичайних впливів, здатних викликати її порушення й розвиток амнезії. Такий вид П. може зберігати лише дуже обмежену кількість інформації — зазвичай не більше 7±2 одиниці матеріалу. В основі короткочасної П. лежить багатократне проходження нервового імпульсу по нейрональних ланцюгах (так звана реверберація). Довгострокова П. забезпечує тривале зберігання тимчасових зв’язків і вирізняється величезним обсягом інформації та стійкістю до надзвичайних впливів. Встановлено, що механізми довгострокової П. пов’язані із синтезом специфічної РНК і білків, які «позначають» синапси нейронів головного мозку. У механізмах П. беруть участь різні модулятори, такі, як нейропептиди, окситоцин, антидіуретичний гормон. Аналіз порушень П. у людей з локальними ураженнями головного мозку дозволив установити факт переважного зв’язку процесів у лівій півкулі головного мозку (у правшів) зі словесно-логічними способами запам’ятовування, а в правій півкулі — з наочно-образними.

Індивідуальні особливості П. виражаються у швидкості, точності, тривалості. У сукупності вони характеризують ефективність П. в цілому і конкретної людини зокрема. Вони певною мірою пов’язані з відмінностями сили збудження й гальмування нервових процесів, ступеня їх урівноваженості й рухливості. Але самі ці особливості вищої нервової діяльності змінюються під впливом умов життя й діяльності людей.

Існують різні порушення П. Дисмнезія — розлад П., який характеризується зниженням спроможності запам’ятовувати, зменшенням запасів П. і погіршенням процесу відтворення. Порушення П. у вигляді втрати спроможності зберігати і відтворювати раніше надбані знання називаються амнезією. При втраті П. на події, що передують розладу свідомості або іншому психічному розладу, говорять про ретроградну амнезію, а при втраті П. на події, що сталися безпосередньо після розладу свідомості або психічного розладу, — про антероградну амнезію. Фіксаційна амнезія — втрата спроможності запам’ятовувати поточні події. Мимовільне загострення П., підвищення спроможності до відтворення подій минулого, у т.ч. незначних і малоактуальних, іменується гіпермнезією. Цей вид порушень П. зустрічається відносно рідко і найбільш характерний для маніакальних станів. Помилкові спогади називаються конфабуляціями, якщо вони цілком не відповідають дійсності, і псевдоремінісценціями, коли людина згадує події, які насправді колись були, але відносить їх до зовсім іншого часу. Порушення П. зустрічаються при психічних захворюваннях (старечому слабоумстві, хворобі Альцгеймера, судинних захворюваннях головного мозку, алкоголізмі, ураженні головного мозку травматичного, інфекційного генезу та ін.), а також при психічній втомі. Французький вчений Т. Рібо (1881) установив закономірність, властиву віковому зниженню П. (закон Рібо): спочатку виникає послаблення фіксації нових, останніх сприйняттів, тоді як спогади про події далекого минулого зберігаються. Одним із важливих механізмів порушення П. є пригнічення холінергічного передавання в ЦНС. До погіршення П. призводять куріння, зловживання алкоголем, застосування деяких ЛП, особливо антипсихотиків (нейролептиків), анксіолітиків (транквілізаторів) бензодіазепінового ряду, а також блокаторів М-холінорецепторів із центральною дією (у людей літнього віку).

Покращанню П. сприяє її постійне тренування — виховання спроможності не до малоефективного механічного, а насамперед до смислового запам’ятовування, використання образних (переведення інформації в образи, графіки, схеми) та спеціальних мнемотехнічних прийомів, одержання нових знань у різних галузях з установкою на запам’ятовування, вивчення іноземних мов. Необхідно відзначити сприятливий вплив на П. (особливо при її зниженні) ноотропних і цереброваскулярних препаратів, актопротекторів, у ряді випадків — антиоксидантів, антигіпоксантів, метаболічних попередників ацетилхоліну (напр. гліатиліну). При хворобі Альцгеймера перспективне застосування антихолінестеразних препаратів (зокрема аміридину).

 Коркина М.В., Лакосина Н.Д., Личко А.Е. и др. Психиатрия. — М., 2002; Морозов Г.В., Шумский Н.Г. Введение в клиническую психиатрию (пропедевтика в психиатрии). — Нижний Новгород, 1998; Психологический словарь / Под общ. ред. Ю.Л. Неймера. — Ростов-на-Дону, 2003; Рубинштейн А.Я. Основы общей психологии. — М., 2001; Словарь физиологических терминов / Под ред. О.Г. Газенко. — М., 1987.


Інші статті автора