СУСПЕНЗІЇ

СУСПЕНЗІЇ (лат. suspensio — підвішування) — дисперсні системи з рідким дисперсійним середовищем та твердою дисперсною фазою, часточки якої досить великі, тому не здатні дифундувати, не мають осмотичного тиску, у них не виявляють самовільного броунівського руху. Залежно від дисперсності твердої фази С. підрозділяють на грубі (величина часток >100 мкм), тонкі (від 100 до 0,5 мкм) та каламутні (від 0,5 мкм до 100 нм). У С. часточки порівняно швидко випадають в осад (седиментація) чи спливають, злипаючись у пластівці-агрегати (флокуляція). Основними факторами фізичної стійкості С. є гідрофільність (змочуваність) або гідрофобність (незмочуваність водою), розмір, форма, питома вага, щільність поверхневого заряду твердої фази, а також густина, в’язкість, поверхнева активність дисперсійного середовища, які регулюються ПАР, ВМС, електролітами, що забезпечують змочуваність дисперсної фази, збільшення в’язкості дисперсійного середовища, утворення на межі розподілу рідина — тверде тіло дзета-потенціалу, який стабілізує стійкість С. Фармацевтичні С. отримують двома способами: дисперсійним та конденсаційним. Під диспергуванням розуміють подрібнення речовини, під конденсацією — утворення гетерогенної системи з гомогенної внаслідок асоціації молекул, атомів або іонів в агрегати. Для диспергування твердого тіла використовують ступки з пестиком, шарові струйні колоїдні млини, роторно-пульсаційні апарати, ультразвукові диспергатори за наявності дисперсійного середовища, яке забезпечує ефект Ребіндера — адсорбційне зменшення міцності твердого тіла. Змочувальні рідини проникають у тріщини твердих гідрофільних часток і чинять розклинювальний тиск, який діє протилежно стягувальному Лапласівському тиску. Мікротріщини розширюються й відбувається подрібнення речовини. Підвищення стійкості С. гідрофобних речовин досягається додаванням у розчин гідрофільного колоїду (стабілізатора), що надає нерозчинним речовинам властивостей змочуваності (гідрофілізація). Найсильніше виявляють захисну дію в С. природні або синтетичні ВМС. Розчини ВМС не тільки самі мають велику стійкість, а й передають цю здатність гідрофобним часткам. Як ПАР вони зменшують запас поверхневої енергії в системі, утворюють на поверхні твердих гідрофобних часток адсорбційні оболонки та гідратні шари, а також охоплюють їх довгими ланцюгоподібними макромолекулами. Як стабілізатори в суспензіях застосовують природні або синтетичні ВМС. Співвідношення між твердою фазою суспензії та захисною ВМС залежить від ступеня гідрофобності речовини і гідрофілізувальних властивостей захисної речовини.

Технология лекарственных форм: Т. 1 / Т.С. Кондратьева, Л.А. Иванова, Ю.И. Зеликсон и др. — М., 1991; Тихонов А.И., Ярных Т.Г. Технология лекарств. — Х., 2002.