СУСПЕНДУВАННЯ

СУСПЕНДУВАННЯ (лат. suspension, suspendere — підвищувати) — використання технологічних прийомів та методів для досягнення (протягом відповідного часу) рівномірного розподілу часток диспергованої речовини у всьому об’ємі дисперсійного середовища. С. використовують для одержання досить стабільних систем, що забезпечують достатнє дозування при їх застосуванні. Суспензії утворюються в тих випадках, коли до пропису входять тверді речовини мало- або практично нерозчинні у воді або при погіршенні умов розчинності речовин при змішуванні двох розчинів та внаслідок хімічних реакцій, коли в розчині утворилися нові нерозчинні речовини. С. можливо проводити трьома методами: 1) змучуванням високодисперсних (за своєю природою) твердих фармацевтичних речовин у дисперсійному середовищі; 2) диспергуванням, коли необхідний розмір дисперсності часток досягається шляхом подрібнення грубодисперсної речовини; 3) конденсацією, в основу якої закладено принцип поєднування молекул в значно більші за розміром частки-агрегати, ніж мають розміри частки типових суспензій.

С. грубодисперсної речовини може бути проведено: механічним диспергуванням; електричним диспергуванням — розпиленням металу у вольтовій дузі; диспергуванням за допомогою ультразвуку; хімічним диспергуванням — пептизацією. Вибір методу С. залежить від властивостей діючих речовин, які зазвичай класифікують на гідрофільні та гідрофобні. Стійкі достатньо тонкі суспензії гідрофільних речовин, поверхня яких легко змочується водою, одержують шляхом безпосереднього розтирання (змучування) з водою. Суспензії з гідрофобними речовинами (камфора, фенілсаліцилат та ін.) нестійкі, тому що речовини, подрібнені в порошок, у воді збиваються в грудки і спливають на поверхню. Для запобігання процесу агрегації гідрофобних часток до них уводять стабілізатори, спроможні гідрофілізувати їх поверхню з одночасним закріпленням часток у петлях своїх структурних сіток. Як стабілізатори використовують природні або синтетичні ВМС (желатозу, камеді, рослинні слизи, полівінілпіролідон, спени, твіни та ін.).

До конденсаційних методів С. відносять заміну розчинника та хімічні методи.

Перехід речовини із молекулярно-дисперсного стану в стан суспензії шляхом заміни розчинника складається з низки стадій з утворенням систем усе більше і більше грубої міри дисперсності. Під кінець система стає полідисперсною, яка містить також частки у колоїдному стані. У разі, якщо речовина буде гідрофобною, то з метою виключення флокуляції додають стабілізатор. Метод заміни розчинника дає можливість одержувати більш тонкі суспензії, ніж при механічному диспергуванні.

Для одержання тонких суспензій використовують хімічні реакції, напр. реакцію обмінного розкладання (руйнування), при цьому бажано, щоб вихідні речовини знаходилися у стані розбавлених розчинів або тонких дисперсій. Прикладом таких тонких суспензій слугує протиотрута при отруєнні арсеном.

Суспензіям притаманна седиментаційна нестійкість при їх зберіганні та застосуванні, яка призводить до випадання осаду або спливання часток нерозчинної фази. Тому до складу суспензій не вводяться отруйні речовини, які потребують точності дозування.

Півненко Г.П. Аптечна технологія ліків. — К., 1962; Тихонов А.И., Ярных Т.Г. Технология лекарств. — Х., 2002.