СУДОМИ

СУДОМИ (син. судороги) — мимовільні м’язові скорочення, викликані підвищеною збудливістю або подразненням рухових нейронів на різних рівнях нервової системи. За механізмом розвитку вони поділяються на епілептичні (викликані патологічним синхронним розрядженням великої групи нейронів) або неепілептичні.

За характером м’язового скорочення С. поділяють на клонічні й тонічні. Клонічні С. характеризуються короткочасними скороченнями і розслабленнями окремих груп м’язів, які швидко слідують одне за одним, що викликає стереотипні швидкі рухи з різною амплітудою. Тонічні С. являють собою триваліші (до трьох, іноді й більше хвилин) скорочення м’язів, унаслідок яких відбувається «застигання» тулуба і кінцівок у різних вимушених позах. Різноманіття С., що зустрічаються в клінічній практиці, не укладається в рамки цієї класифікації. Є багато форм С. змішаного характеру. Залежно від поширеності С. поділяють на локалізовані в одному м’язі або групі м’язів і генералізовані, що охоплюють багато м’язів.

С. зумовлюються різними екзогенними та ендогенними причинами. Вони можуть виникати при різних захворюваннях нервової системи: менінгітах, енцефалітах, абсцесах, паразитарних захворюваннях і пухлинах мозку, аневризмах мозкових судин, черепно-мозковій травмі, внутрішньомозкових, субарахноїдальних і субдуральних крововиливах, судинних спазмах, ішемічних інсультах, епілепсії та ін. С. часто є раннім симптомом спадково-дегенеративних захворювань нервової системи, напр. лейкодистрофій з демієлінізацією нервової системи, прогресуючих старечих деменцій — хвороби Альцгеймера, хвороби Піка та ін. Соматичні захворювання, що призводять до порушень мозкового кровообігу і гіпоксії тканини мозку, також можуть супроводжуватися розвитком С. Виникнення С. можуть викликати різні екзогенні інтоксикації, напр. отруєння окисом вуглецю, алкогольна інтоксикація та ін. У дітей і дорослих, що перенесли закриту черепно-мозкову травму, можуть спостерігатися С., зумовлені хронічною внутрішньочерепною гематомою, а також травматична епілепсія, що характеризується прогредієнтним перебігом з поступовим формуванням епілептоїдних змін особистості (див. Епілепсія). Фебрильні С. виникають на фоні захворювань, що проходять із високою температурою. Стовбурні С. зазвичай мають нападоподібний тонічний характер. Прикладом є горметонія (грец. horme — напад, tonos — напруга) — повторювані тонічні спазми в кінцівках, що виникають спонтанно чи під впливом зовнішніх подразників у хворих у комі при ураженні верхніх відділів стовбура головного мозку чи крововиливу в шлуночки. С., пов’язані з подразненням периферичних рухових нейронів, виникають при правці й отруєнні стрихніном (див. Опістотонус).

Лікування С. варто проводити паралельно з терапією основного захворювання. Вибір протисудомних ЛП (див. Протиепілептичні препарати) роблять, враховуючи стан хворого, структуру судомних нападів. Призначаючи препарати, зважають на вік хворого, його масу тіла, час виникнення нападів (нічні, денні). Починають із низьких доз ЛП, поступово підвищуючи їх до мінімальної ефективної дози. Лікування С. має бути тривалим: після повного усунення нападів протисудомне лікування слід продовжувати не менше 2 років. Неприпустимі невиправдані перерви в лікуванні, оскільки різка відміна протисудомних препаратів може призвести до розвитку епілептичного статусу. Не рекомендується знижувати дозу ЛП у період соматичних або інфекційних захворювань. При тривалому застосуванні протисудомних препаратів необхідні суворий контроль за загальним станом хворого і проведення електроенцефалограми. При фебрильних С. у гострий період разом з жарознижувальними ЛП необхідно призначати протисудомні й дегідратуючі препарати відповідно до маси тіла і віку дитини.

Мартынов Ю.С. Неврология. — М., 1998; Мерта. Дж. Справочник врача общей практики / Пер. с англ. — М., 1999; Штульман Д.Р., Левин О.С. Нервные болезни. — М., 2000.