СУБАРАХНОЇДАЛЬНИЙ КРОВОВИЛИВ

СУБАРАХНОЇДАЛЬНИЙ КРОВОВИЛИВ (лат. haemorragia subarachnoidalis) гостре порушення мозкового кровообігу, що виникає внаслідок крововиливу в субарахноїдальний простір і супроводжується структурними та морфологічними змінами в тканинах мозку і стійкими органічними неврологічними симптомами.

Етіологія. С.к. здебільшого виникає внаслідок розриву аневризм судин артеріального кола великого мозку. Сприяють цьому фізичні або емоційні перенапруження, коливання AT, ангіодистонічні порушення. Серед інших причин відмічають вроджений дефект судинних стінок або системні судинні захворювання (гіпертонічну хворобу, атеросклероз, хвороби крові), за наявності яких уражається судинна система.

Клінічна картина. С.к. характеризується загальномозковими, оболонковими і меншою мірою осередковими симптомами. До загальномозкових симптомів відносять головний біль, блювання, порушення свідомості, епілептичні напади. Головний біль інтенсивний, здебільшого має «нестерпний» характер, охоплюючи всю голову (дифузний) або тільки частину її (локальний). В останньому випадку він здебільшого локалізується в лобній, скроневій ділянках, часто ірадіює в очні яблука, перенісся, потилицю. Нудота і блювання є частими загальномозковими симптомами у випадку С.к. Блювання має типовий характер так званого мозкового, тобто розвивається завжди без зв’язку з їжею. Воно не супроводжується іншими диспептичними симптомами (язик чистий, відсутній біль в епігастрії, немає діареї) і не дає полегшення. Порушення свідомості у випадку С.к. буває різним — від оглушення до коми. Поряд з пригніченням часто зустрічаються різні види змін свідомості, а саме психомоторне збудження, яке вважається одним із патогномонічних симптомів С.к., а також аментивні стани тощо.

Діагноз С.к. і визначення його етіології базуються на даних клініко-неврологічного обстеження та деяких додаткових методів дослідження. Враховується інсультоподібний початок захворювання, розвиток у подальшому загальномозкових і менінгеальних симптомів. Типовим є також відсутність грубого неврологічного дефіциту. На очному дні нерідко можна виявити крововиливи в сітківку, застійні диски зорових нервів. Вирішальне значення в діагностиці надається люмбальній пункції. Спинномозкова рідина протягом перших діб кров’яниста, витікає під підвищеним тиском. Доведено, що у випадку С.к. різного генезу кількість крові, що вилилася у підпавутинний простір, може бути різною — від 2–9·1012/л до 1–3·1015/л еритроцитів, що відповідає приблизно 0,01–90,0 мл крові.

Лікування хворих із С.к. — проблема частіше нейрохірургічна. Показаннями до хірургічного лікування є С.к. аневризматичної етіології І–III ступеня тяжкості за шкалою Ханта і Хесса. Переважним вважається проведення операції у ранні строки з моменту С.к. (перші 72 год), тобто до розвитку вираженого церебрального ангіоспазму.

Фармакотерапія С.к. здійснюється у всіх випадках, коли неможливо встановити джерело геморагії або за наявності супутньої соматичної патології та тяжкості стану хворого, не рекомендується нейрохірургічне втручання для видалення джерела кровотечі. Консервативне лікування С.к. таке саме, як і крововиливів у речовину мозку. Але тактика призначення ЛП повинна бути іншою. Зокрема, з метою запобігання можливому розвитку гідроцефалії, церебральному ангіоспазму та «відстроченому» інфаркту мозку гемостатичні препарати необхідно застосовувати в дозі вдвічі нижчій, ніж у випадку паренхіматозного крововиливу.

Віничук С.М. Нервові хвороби. — К., 2001; Виберс Д.О., Фейгин В.Л., Браун Р.Д. Руководство по цереброваскулярным заболеваниям / Пер. с англ. — М., 1999; Виленский Б.С. Инсульт: профилактика, диагностика и лечение. — СПб., 1999; Горбачева Ф.Е., Скоромец А.А, Яхно Н.Н. Болезни нервной системы. Руководство для врачей / Под ред. Н.Н. Яхно, Д.Р. Штульмана, П.В. Мельничука. — М., 1995; Инсульт. Практическое руководство для ведения больных / Ч.П. Варлоу, М.С. Денис, Гейн Ж. ван и др. / Пер. с англ. — СПб., 1998.