СТРЕС

СТРЕС (англ. stress — напруга) — стан фізіологічної або психологічної напруги, зумовлений несприятливими чинниками, розумовими, емоційними, зовнішніми або внутрішніми, які спрямовані на порушення функцій організму і яких організм природно намагається уникнути. Поняття С. уведене Г. Сельє в 1936 р. для позначення стану психічного напруження, зумовленого виконанням діяльності в особливо складних умовах. Залежно від вираженості С. може впливати на діяльність людини як позитивно, так і негативно (до повної дезорганізації).

Усі біологічні організми мають життєво важливий уроджений механізм підтримки внутрішньої рівноваги і балансу. Сильні зовнішні подразники можуть порушити рівновагу. Організм реагує на це захисно-пристосувальною реакцією підвищеного порушення. За допомогою порушення організм намагається пристосуватися до подразника. Однак можливості організму не безмежні і при сильному стресовому впливі швидко виснажуються, що може призвести до захворювання і навіть смерті людини. Екстремальні ситуації впливають на людину по кілька разів на день, і в принципі С. потрібні людині, оскільки вони підвищують тонус. Однак якщо вони досягають певного критичного рівня, то завдають шкоди організмові і впливають на його активність. Поведінка у стресовій ситуації багато в чому залежить від особистісних особливостей людини: уміння швидко оцінювати ситуацію, навичок миттєвої орієнтації за несподіваних обставин, вольової зібраності, рішучості, доцільності дій і розвитку витримки, наявного досвіду поведінки в аналогічних ситуаціях. Гостра невдоволеність, блокада прагнень, що викликають тривке негативне емоційне переживання, можуть стати основою фрустрації (дезорганізації свідомості й діяльності). Фрустрація виникає в умовах негативної соціальної оцінки й самооцінки особистості, коли виявляються порушеними особистісно значущі відносини. Фрустрації найчастіше піддаються емоційні натури, люди з підвищеною збудливістю, відсутністю гальмівних, урівноважувальних реакцій, незагартовані в «битвах життя», погано підготовлені до незгод, труднощів, з недостатньо розвиненими вольовими рисами характеру.

У ході розвитку С. спостерігають три стадії: 1. Стадія тривоги. Це найперша стадія, що виникає з появою подразника, який викликає С. Наявність такого подразника спричиняє низку фізіологічних змін: у людини частішає дихання, трохи підвищується тиск, прискорюється пульс. Змінюються й психічні функції: підсилюється порушення, вся увага концентрується на подразнику, виявляється підвищений особистісний контроль ситуації. Усе разом покликано мобілізувати захисні можливості організму і механізми саморегуляції на захист від С. Якщо цього досить, то тривога і хвилювання вщухають, С. закінчується. Більшість С. відбувається на цій стадії. 2. Стадія опору. Настає у разі, якщо фактор, що викликав С., продовжує діяти. Тоді організм захищається від С., витрачаючи «резервний» запас сил з максимальним навантаженням на всі системи організму. 3. Стадія виснаження. Якщо подразник продовжує діяти, то відбувається зменшення можливостей протистояння С., оскільки виснажуються резерви людини. Знижується загальна опірність організму, що може призвести до хвороби.

Оскільки в тих самих ситуаціях одні люди вбачають загрозу різного ступеня, а інші в цих же умовах не вбачають її зовсім, то і С., і його ступінь у кожного виявляється по-своєму. Загроза викликає у відповідь захисну реакцію. В особистості активізуються захисні механізми, минулий досвід, здібності. Залежно від ставлення людини до загрозливого фактора, від інтелектуальних можливостей його оцінки формується мотивація на подолання труднощів. Загроза є вирішальним чинником у виникненні С. Людина може відчувати загрозу своєму здоров’ю, життю, матеріальному благополуччю, соціальному становищу, самолюбству, своїм близьким тощо. Із психологічного погляду стан С. має специфічну форму відображення людиною екстремальної ситуації й модель поведінки як відповідну реакцію на це відображення. Стан С. може бути гострим або набувати хронічного характеру. Раніше вважалося, що провокатором С. можуть бути тільки екстремальні ситуації. У такому разі ми маємо справу з гострим С. Сьогодні особливості існування суспільства, зокрема інформаційне перевантаження, є причиною хронічних форм С; С. набуває характеру епідемії (див. Афект).

Луппо М. Медицинская энциклопедия. — СПб., 2005; Павлова Т.А. Введение в профессию: Психолог. — М., 2007; Шапарь В.Б., Россоха В.Е. Новейший психологический словарь. — М., 2007; Щербатых Ю.В. Психология стресса и методы коррекции. — М., 2006.