СТИМУЛЮВАЛЬНА ТЕРАПІЯ

СТИМУЛЮВАЛЬНА ТЕРАПІЯ (лат. stimulare — підганяти, збуджувати + грец. therapeia — лікування) — поняття, яке поєднує різні способи активації процесів саногенезу і компенсаторних механізмів організму, які застосовують у комплексній терапії захворювань. У широкому значенні це поняття містить будь-які стимулювальні впливи на адаптаційні, компенсаторні, відновні реакції та організм хворого в цілому, що забезпечує одужання. До них належать: застосування загальнотонізуючих препаратів (препарати женьшеню, лимонника, левзеї та ін.), вітамінів та гормональних препаратів, які діють на біохімічні процеси, аналептичних препаратів, що стимулюють окремі фізіологічні функції (напр. дихання та кровообіг), вакцин, а також бальнеотерапія, геліотерапія, гімнастика, лікувальна фізкультура, рефлексотерапія, фізіотерапія. У вузькому значенні поняття «С.т.» означає лише способи активізації запальних реакцій, імунітету та репарації, які застосовують у разі затяжних та хронічних запалень, алергії, у т.ч. аутоімунних захворювань, при ранах, виразках, що погано загоюються. Вони містять застосування різноманітних біогенних стимуляторів, зокрема протеїнів, бактеріальних полісахаридів — пірогеналу, продигіозану, спеціально оброблених препаратів із тканин та різних органів тварин, різних видів піротерапії. Показання та протипоказання до С.т. визначаються окремою формою патології та особливостями обраного методу.

Дроговоз С.М., Страшний В.В. Фармакологія. — Х., 2002; Чекман І.С., Горчакова Н.О., Туманов В.А. та ін. Фармакологія. — К., 2001.