СТИБІЙ

СТИБІЙ (Stibium < грец. stibi — сурма, син.: antimonium) Sb — елемент VА групи V періоду періодичної системи елементів Д.І. Менделєєва, пор. н. 51, ат. м. 121,75. С. відомий з давніх часів. В основному С. міститься в мінералі стибніт, або антимоніт (Sb2S3). У природі С. — суміш двох стабільних ізотопів 121Sb (57,25%) і 123Sb (42,75%). Штучно одержано понад 25 радіонуклідів С. Практичне значення мають 122Sb (Т½=2,8 діб) і 124Sb (Т½=60 діб). Це білий твердий та крихкий блискучий метал крупнокристалічної структури, легко подрібнюється на порошок. Густина — 6,684 г/см3, Тпл — 630,5 °С, Ткип — 1634 °С. За звичайних умов на повітрі С. не змінюється. Нерозчинний у хлоридній та фторидній кислотах, розведеній сульфатній кислоті; розчиняється в царській воді, у суміші нітратної та винної кислот. При дії концентрованої нітратної кислоти переходить у нерозчинну метастибатну кислоту HSbO3. З Оксигеном С. утворює три оксиди. С. при нагріванні на повітрі легко утворює оксид С. (III). Sb2O3 — тверда речовина білого кольору, за хімічними властивостями — амфотерна з більш вираженими основними властивостями. З лугами утворює солі антимоніти, напр. NaSbO2·3H2O. Sb2O5 — оксид С. (V) з кислотними властивостями, з лугами утворює антимонати, напр. Na3SbO4·3H2O. Sb2O4 — оксид C. (III) i C. (V). При взаємодії з іншими елементами виявляє подвійні властивості. З Гідрогеном С. утворює стибін SbH3, який за своїми властивостями схожий з арсеном (див. Aрсен) і утворює органічні сполуки стибію — похідні стибіну, в якому атоми Гідрогену частково або повністю заміщені на органічні радикали, напр. метилстибін (CH3SbH2), диметилхлорстибін ((CH3)2SbCl) та ін. Вміст С. у земній корі становить 4·10–5% за масою. В організмі людини міститься близько 7,9·10–3 г С. Концентрація С. у крові людини становить близько 4,6·10–6 г. У промисловості С. одержують з руд гідрометалургійними методами або шляхом їх попереднього збагачення до одержання концентрату із вмістом С. 30–35% з наступним виплавленням. Для відновлення із сульфідів застосовують чавунні або стальні ошурки. При цьому С. відновлюється до елементного стану Sb2S3+2Fe=Fe2S3+2Sb. Одержаний будь-яким методом С. підлягає вогневому рафінуванню. У лабораторії чистий С. одержують відновленням чистої стибатної кислоти.

У медицині сполуки С. застосовують як ЛП. Препарати С. мають антигельмінтні та протипротозойні властивості. Антимонілу-натрію тартрат C4H2O6NaSb·1/2H2O має антисептичні властивості — білий кристалічний порошок, важкорозчинний у воді. Використовується для лікування шистосоматозів. Солюсурмін (Solusurminum) є динатрієвою сіллю комплексної сполуки С. (+5) та глюконової кислоти. Застосовується для лікування вісцерального лейшманіозу, лейшманіозу шкіри, особливо його хронічної туберкулоїдної форми. Близькі за своєю дією до солюсурміну препарати Стибозан, Стибозамін, Стибеніл та інші, які відрізняються від нього за хімічною структурою.

БМЭ. — М., 1974 — Т. 24; Суховєєв І.В., Сенченко Г.Г., Ковтун Г.О. та ін. Металовмісні лікарські препарати. — К., 2000; Химическая энциклопедия. — М., 1988. — Т. 40.