СТАБІЛІЗАТОР ВЕЙБЕЛЯ

СТАБІЛІЗАТОР ВЕЙБЕЛЯ використовується для стабілізації розчинів глюкози і має такий склад: натрію хлориду — 5,2 г, кислоти хлористоводневої розведеної — 4,4 г, води для ін’єкцій — до 1 л.

С.В. додають до розчинів глюкози для ін’єкцій у кількості 5% об’єму розчину незалежно від його концентрації. Необхідність уведення цього стабілізатора пояснюється тим, що фактором стійкості глюкози в розчині є рН середовища. У лужному середовищі відбувається окиснення глюкози, карамелізація та полімеризація, спостерігається пожовтіння, а інколи — побуріння розчину. У цьому випадку під впливом кисню утворюються оксикислоти (гліколева, оцтова, мурашина та ін.), а також ацетальдегід і оксиметилфурфурол (руйнування зв’язку між вуглецевими атомами). У сильно кислому середовищі (при рН 1,0–3,0) у розчинах глюкози утворюється Д-глюконова кислота. При подальшому її окисненні, особливо в процесі стерилізації, вона перетворюється на 5-оксиметилфурфурол, який викликає забарвлення розчину в жовтий колір, що пов’язано з подальшою полімеризацією. При рН 4,0–5,0 реакція розчину уповільнюється, а при рН >5,0 розкладання до оксиметилфурфуролу знову посилюється. Підвищення рН зумовлює розкладання з розривом ланцюга глюкози. Для запобігання цим процесам розчини глюкози стабілізують 0,1 М розчином кислоти хлористоводневої рН 3,0–4,0, оскільки в цьому середовищі відбувається мінімальне утворення 5-оксиметилфурфуролу, який має нефрогепатотоксичну дію.

Механізм стабілізувальної дії натрію хлориду вивчений недостатньо. Деякі автори припускають, що при додаванні натрію хлориду утворюється комплексна сполука за місцем альдегідної групи глюкози. Цей комплекс дуже нестійкий, натрію хлорид переміщується від однієї молекули глюкози до іншої, заміщуючи альдегідні групи, і тим самим пригнічує хід окисно-відновної реакції. За іншою теорією стабілізувальна дія натрію хлориду пояснюється так: у твердому стані глюкоза знаходиться у циклічній формі, при розчиненні відбувається часткове розкриття кілець з утворенням альдегідних груп, причому між ациклічною й циклічною формами встановлюється рухома рівновага. Ациклічна (альдегідна) форма глюкози є найбільш реакційно здатною до окиснення. С.В. створює в розчині умови, що сприяють зсуву рівноваги в бік більш стійкої до окиснення циклічної форми.

Півненко Г.П. Аптечна технологія ліків. — К., 1962; Тихонов О.І., Ярних Т.Г. Аптечна технологія ліків / За ред. О.І. Тихонова. — Х., 1995.