СПАЗМОЛІТИЧНІ ПРЕПАРАТИ

СПАЗМОЛІТИЧНІ ПРЕПАРАТИ (лат. spasmolytica < лат. spasmus — спазм, судоми + грец. lysis — розкладання, розчинення) — ЛП, що усувають спазми гладких м’язів внутрішніх органів, знижують частоту спастичних скорочень. Залежно від хімічної будови АФІ, місця застосування ЛП, характеру і механізму дії спазмолітики поділяються на дві групи: нейротропні та міотропні. До нейротропних С.п. належать блокатори М-холінорецепторів (атропіноподібні засоби), які за хімічною будовою поділяються на третинні, проникаючі крізь гематоенцефалічний бар’єр (атропін, скополамін, платифілін, гоматропін), і четвертинні амонієві сполуки, що не проникають крізь гематоенцефалічний бар’єр (метацин, пірензепін, хлорозил); за походженням — на рослинні (атропін, скополамін, платифілін, гоматропін) і синтетичні (адифенін, метацин, пірензепін, тропікамід та ін.). Міотропні спазмолітики виявляють певний тропізм до окремих гладких м’язів. Серед них виділяють бронходилататори (амінофілін), вазодилататори (натрію нітропрусид, празозин), шлунково-кишкові спазмолітики (папаверин, дротаверин, мебеверин, отилонію бромід) й антагоністи кальцію (верапаміл, дилтіазем, амлодипін).

Нейротропні спазмолітики діють шляхом порушення передачі нервових імпульсів у вегетативних гангліях або нервових закінченнях, які стимулюють гладкі м’язи. Вони оборотно блокують М-холінорецептори органів і припиняють передачу імпульсів із закінчень постгангліонарних парасимпатичних нервів на клітини органів-виконавців. Усувають мускариноподібні ефекти ацетилхоліну шляхом конкуренції з ним за М-холінорецептори. Після пригнічення М-холінорецепторів переважає симпатична іннервація. Блокатори М-холінорецепторів виявляють спазмолітичну дію у верхніх відділах ШКТ: у 3–10 разів ефективніше впливають на шлунок, ніж на товсту кишку. По-перше, це пов’язано з неоднаковою щільністю розподілу М-холінорецепторів у ШКТ (найбільша їх кількість знаходиться в шлунку; далі в порядку спадання — в товстій, прямій, сліпій, порожній і дванадцятипалій кишці). По-друге, тонус стінки товстої кишки регулюється сакральним парасимпатичним нервом, резистентним до дії антихолінергічних засобів. Крім того, лише 20–40% скорочень м’язів товстої кишки здійснюється через М-холінорецептори. Велика частина скорочень активується нехолінергічними медіаторами. Це пояснює обмежену ефективність антихолінергічних речовин при спастичних явищах у нижніх відділах ШКТ. Міотропні спазмолітики інгібують специфічний фермент фосфодіестеразу і спричиняють накопичення усередині клітини циклічного 3',5'-аденозинмонофосфату (цАМФ), що у свою чергу призводить до порушення скорочення гладких м’язів і їх розслаблення. Крім того, вони мають й інші механізми дії, а саме — блокують кальцієві канали. При цьому знижується тонус, розслабляються гладкі м’язи внутрішніх органів (ШКТ, дихальних шляхів, сечостатевої системи) і судин. Антагоністи кальцію мають спазмолітичну дію завдяки блокуванню повільних потенціалзалежних кальцієвих каналів у гладких м’язах ШКТ. Антагоністи кальцію мало впливають і на рецепторзалежні кальцієві канали, тому проявляють свою дію переважно в дванадцятипалій кишці. Близько 40% тонічних скорочень товстої кишки резистентні до антагоністів кальцію, оскільки здійснюються за рахунок мобілізації Са++ із внутрішньоклітинних депо. Антагоністи кальцію не можуть блокувати вихід Са++ з депо. З антагоністів кальцію спазмолітична дія верапамілу в 2–3 рази сильніша, ніж ніфедипіну або дилтіазему. Верапаміл чинить спазмолітичну дію в дванадцятипалій кишці в концентраціях, набагато нижчих, ніж потрібно для впливу на серцево-судинну систему. Спазмолітична ефективність антагоністів кальцію значно знижується в напрямку від верхніх до нижніх відділів ШКТ. Наразі створений ще один спазмолітик міотропної дії з високою вибірковістю дії на нижні відділи ШКТ — отилонію бромід.

Нейротропні спазмолітики застосовують при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, жовчнокам’яній і сечокам’яній хворобах, спазмах кишечнику і сечовивідних шляхів, брадіаритмії, бронхіальній астмі, больовому синдромі, стенокардії, отруєннях різними отрутами тощо; при рентгенологічних дослідженнях ШКТ, дослідженні очного дна. Міотропні спазмолітики застосовують для профілактики і лікування функціональних розладів та усунення больового синдрому, зумовлених спазмом гладких м’язів судин, бронхів і органів черевної порожнини: при спазмах гладких м’язів органів черевної порожнини (пілороспазм, холецистити, спастичні коліти); спазмах сечовивідних шляхів, нирковій коліці, спазмах периферичних судин (ендартеріїт, гіпертонічна хвороба та ін.) і судин головного мозку, при бронхіальній астмі та ін.

Взаимодействие лекарств и эффективность фармакотерапии / Под ред. проф. И.М. Перцева. — Х., 2002; Машковский М.Д. Лекарственные средства: В 2 т. — М., 2002; Регистр лекарственных средств России. РЛС — Энциклопедия лекарств. — М., 2003.