СНОДІЙНІ

СНОДІЙНІ (гіпнотичні) (лат. hypnotica < грец. hypnos — сон) — ЛП, які сприяють процесу засинання та забезпечують необхідну тривалість сну. Як С. використовують препарати різних фармакологічних груп. ЛЗ, що виявляють снодійну активність, класифікують, з урахуванням принципу їх дії та хімічної будови, на похідні бензодіазепінового ряду: нітразепам, діазепам, лоразепам, феназепам, флуразепам, темазепам; препарати різної хімічної будови: золпідем, зопіклон; снодійні препарати з наркотичним типом дії, що містять гетероциклічні сполуки — похідні барбітурової кислоти (фенобарбітал, етамінал-натрій) та аліфатичні сполуки (хлоралгідрат).

Для нормалізації сну застосовують також окремі препарати інших груп, які виявляють снодійний ефект: блокатори гістамінових Н1-рецепторів (димедрол), засіб для наркозу (натрію оксибутират), препарат гормону епіфіза (мелатонін). Снодійні препарати бензодіазепінового ряду діють переважно на лімбічну систему та її зв’язки з іншими відділами головного мозку, що забезпечують циклічну зміну неспання та сну.

Снодійні препарати бензодіазепінового ряду виявляють також виражену анксіолітичну, седативну, протисудомну, м’язоворелаксивну дії. Анксіолітичний та снодійний ефекти бензодіазепінів пов’язані переважно з їх пригнічувальним впливом на лімбічну систему (гіпокамп) та меншою мірою — на активуючу ретикулярну формацію стовбура мозку та кору великого мозку. М’язоворелаксивна дія зумовлена пригніченням полісинаптичних спинальних рефлексів. Механізм протисудомної дії є наслідком активації гальмівних процесів мозку, що обмежує розповсюдження патологічної імпульсації. Механізм седативного, снодійного ефектів бензодіазепінів пов’язаний із взаємодією зі спеціальними бензодіазепіновими рецепторами. Останні є частиною макромолекулярного комплексу ГАМКА-рецептора, до складу якого входять рецептори, чутливі до ГАМК бензодіазепінів, барбітуратів, а також іонофори хлору. За рахунок алостеричної взаємодії зі специфічними рецепторами бензодіазепіни підвищують афінітет ГАМК до ГАМКА-рецепторів та посилюють гальмівну дію ГАМК. Відбувається частіше відкриття іонофорів хлору. При цьому підвищується надходження іонів хлору до нейронів, що призводить до збільшення гальмівного постсинаптичного потенціалу. У наш час бензодіазепіни вважають найбільш оптимальними препаратами, що мають снодійну дію. Особливо ефективні вони при порушенні сну, що пов’язано з емоційним напруженням, неспокоєм та тривогою. При застосуванні бензодіазепінів можуть відмічати феномен віддачі, що виникає при різкій відміні препаратів. Щоб запобігти цьому, бензодіазепіни слід відміняти поступово. При повторному застосуванні препаратів може виникати звикання. До снодійних препаратів різних хімічних груп відносять Золпідем (похідна імідазопіридину) і Зопіклон (похідна циклопіролону). Ці препарати мають спорідненість до бензодіазепінових рецепторів. Це призводить до активації ГАМКА-рецепторів, частішому відкриттю хлорних іонофорів та розвитку гіперполяризації. Посилюється процес гальмування, що забезпечує розвиток снодійного та седативного ефектів. Незначною мірою виявляють м’язоворелаксивний, протисудомний ефекти. З побічних ефектів снодійних препаратів похідних імідазопіридину (золпідем) можливі алергічні реакції, гіпотензія, збудження, галюцинація, диспептичні явища, сонливість вдень. Для препарату Зопіклон (похідна циклопіролону) характерний металевий гіркий присмак, іноді нудота, блювання, головний біль, запаморочення, алергічні реакції. Феномен віддачі для цих препаратів незначний. При тривалому застосуванні Золпідему і Зопіклону виникають звикання та лікарська залежність (фізична та психічна), тому тривалість застосування слід обмежити до 4 тиж. До снодійних препаратів з наркотичним типом дії відносять такі, що містять похідні барбітурової кислоти. Механізм снодійного і седативного ефектів цих препаратів зумовлений взаємодією барбітуратів з алостеричною ділянкою ГАМКА-бензодіазепін-барбітуратного рецепторного комплексу та підвищенням афінітету ГАМК до ГАМКА-рецепторів. Це призводить до більш тривалого відкриття нейрональних мембранних каналів для іонів хлору і збільшення їх надходження до клітини. При цьому гальмівний ефект посилюється. Препарати вказаної групи виявляють також протисудомний ефект. При застосуванні барбітуратів (навіть однаразовому) наступного дня після пробудження можуть відмічати післядію — відчуття млявості, розбитості, порушення психомоторних реакцій, уваги. Для барбітуратів при повторному застосуванні характерна матеріальна кумуляція. Найбільш виражена вона у препаратів, які повільно виводяться з організму (напр. фенобарбітал). Деякі С. речовини відносять до аліфатичних сполук. Одним з них є хлоралгідрат. Це перша синтетична речовина, яка застосована у практичній медицині. Виявляє виражений снодійний ефект до 8 год. На відміну від барбітуратів, практично не порушує структуру сну. У високих дозах викликає наркоз. Наркотична широта у хлоралгідрату невелика (швидко настає пригнічення центрів довгастого мозку). Застосовують його як снодійний, седативний та протисудомний препарат.

При повторному введенні хлоралгідрату до нього виникає звикання, можлива залежність (психічна та фізична). Хлоралгідрат має низку негативних ефектів. До них належить можливий негативний вплив на паренхіматозні органи: печінку, нирки, серце. Виявляють ці токсичні ефекти головним чином на фоні патологічних змін цих органів, а також при передозуванні. Крім того, хлоралгідрат викликає виражену подразливу дію, тому його зазвичай призначають разом зі слизом. Найбільш ефективне короткострокове застосування хлоралгідрату (1–3 дні).

Аляутдин Р.Н. Фармакология. — М., 2004; Харкевич Д.А. Фармакология. — М., 2003; Фармакологія / За ред. проф. І.С. Чекмана. — К., 2001.