СМОКОВНИЦЯ ЗВИЧАЙНА

СМОКОВНИЦЯ ЗВИЧАЙНА (інжир, фігове дерево) — Ficus carica L. (ficus — давньоримська назва рослини; carica — нагадує про батьківщину рослини — Карію (у Малій Азії)) — субтропічна рослина родини шовковицевих (Moraceae). Рос. назви: инжир обыкновенный, смоковница обыкновенная, смоква, фига, винная ягода; нар. назви: винна ягода, сикомор, смоква, смоківниця, фіга їдома. С.з. — дводомне широке листопадне дерево до 10–12 м завв. з одним або декількома стовбурами; при несприятливих умовах середовища створює гіллястий кущ. Кора гладка, світло-сіра. Листки чергові, довгочерешкові, зверху темно-зелені, зісподу — сірувато-зелені, твердоволосисті; листкові пластинки — до 25 см завд. і до 30 см завш., три-, п’ятипальчастолопатеві, пальчастороздільні, рідше — округло- або широкояйцеподібні, нерівномірно рідкозубчасті по краю. На нижній поверхні листків виступають жилки. Квітки зібрані у суцвіття (по 800–1500 квіток у кожному). Відомі три типи квіток: довгоматочкові (довгостовпчасті) або фіги (жіночі квітки з редукованими тичинками); короткоматочкові (короткостовпчасті) або каприфіги з нормально розвиненими тичинками; тичинкові. Перший тип квіток формується на жіночих екземплярах С.з., другий і третій — на чоловічих. Суцвіття (сиконіум) розвивається в пазухах листків, воно грушоподібне, з отвором на верхівці (квітки розташовані усередині суцвіття, що створює зовнішнє враження їх відсутності). Запилення перехресне. Здійснюють його дрібні інжирні оси — бластофаги, які весь цикл свого життя проводять у плодах С.з. Розвиток оси з яйця відбувається в каприфігах. Пилок з каприфіг на приймочки довгоматочкових квіток (фіг) переносять крилаті дорослі жіночі особини, які перелітають із суцвіття в суцвіття у пошуках короткоматочкових квіток (каприфіг) для відкладання яєць. Річні цикли життя ос тісно пов’язані з біологією розвитку С.з.: 3 покоління бластофагів відповідають появі 3 генерацій каприфіг (у березні, травні та серпні на чоловічих деревах С.з.), а виліт їх з каприфіг збігається з 3 генераціями цвітіння жіночих рослин С.з., що і забезпечує нормальне формування плодів. Проте С.з. властиве й партенокарпічне утворення плодів. Плоди С.з. — несправжні, складаються з вегетативних тканин квітконіжки; фактично плодом є дрібна кістянка, яка розвивається на ніжці усередині суцвіття. Сукупність цих плодів і утворює несправжній плід С.з., який і розглядають як стигле соковите суцвіття жовтого, зеленого, червонуватого або темно-фіолетового кольору. Щорічно С.з. дає 1 або 2 врожаї суплідь (у червні–липні та в серпні–листопаді залежно від сорту). Дика С.з. росте в Середземномор’ї, Малій та Середній Азії, Ірані, Північно-Західній Індії, на Близькому і Середньому Сході, в Закавказзі та Криму. Широко культивується, в Україні — на Півдні та в Криму.

Офіцинальною ЛРС є плоди С.з. — Fructus Ficusi caricae і листя С.з. — Foliа Ficusi caricae. Плоди збирають у період повної стиглості і вживають свіжими або сушать. Після збору плодів (у вересні–жовтні) заготовляють листки рослини; щоб запобігти опікам, їх треба збирати в рукавицях і захисних окулярах.

Основними діючими речовинами листків С.з. є фурокумарини: псорален — 0,06–0,87%, бергаптен — 0,08–0,59%, фуранозид псоралену — 0,12%, 4',5'-дигідропсорален, мармезин, глюкозид мармезину; кумарини: умбеліферон. У сировині також виявлені флавоноїди: рутин — 0,1%, у гідролізаті кемпферол і кверцетин; дубильні речовини — 1,6–2%, фенолкарбонові кислоти: у гідролізаті — кавова і ферулова; органічні кислоти: валеріанова й ізовалеріанова; вітаміни: аскорбінова кислота (вітамін С) — до 300 мг%; етерна олія, в її складі: гваякол, кадалін, n-цимол, ізовалеріанова кислота, парафіни; тритерпеноїди: лупеол, β-амірин, ψ-тараксерол, тиглінат ψ-тараксеролу, бауренол, 24-метиленциклоартанол, ацетат лупеолу, ацетат калотропенолу, олеанолова кислота; стероїди: стигмастерин, ситостерин, фікусогенін; вищі жирні кислоти, зокрема, пальмітинова; воски. У плодах С.з. містяться: вуглеводи — 48,3–57%: глюкоза, фруктоза, сахароза; пектинові речовини — до 5%, клейковина; органічні кислоти — до 1%: лимонна, щавлева, малонова, бурштинова, яблучна, фумарова, хінна, шикімова; вітаміни: С, В1, В2, В3, В6, ВС, Е, РР, каротиноїди; антоціанові глікозиди; кумарини: псорален, бергаптен; тритерпенові сапоніни; жирна олія (у насінні) — 29,4–34%, в її складі: пальмітинова, стеаринова, олеїнова, пальмітолеїнова, лінолева і ліноленова кислоти; алкалоїди (сліди); білки — до 4–6%, ферменти: фіцин, лізоцим, амілаза, протеаза; макро- і мікроелементи: K, Ca, Mg, P, Fe, Cu, Na, S, Mn, Zn. У молочному соку С.з. є каучук і гута.

З листків С.з. виготовляють препарат Псоберан (суміш псоралену і бергаптену) фотосенсибілізувальної дії (тобто здатен підвищувати чутливість шкіри до УФ-променів). Застосовують Псоберан у терапії вітиліго, алопеції. Листя С.з. входить до складу бальзаму Грааль, що чинить радіопротекторну, адаптогенну, протизапальну дію. Плоди С.з. входять до складу комбінованих препаратів Кафіол та Регулакс із проносною дією. У нар. медицині настій листя використовують при кашлі, бронхіальній астмі, ентеритах, ентероколітах, хворобах нирок, малярії. Відвар плодів, що має дезінфікуючу і пом’якшувальну дію, застосовують при бронхіті, сильному кашлі і пневмонії; зовнішньо — при ангіні та фарингіті (у вигляді полоскання). Як дієтичний продукт плоди С.з. рекомендують при тромбоемболічних захворюваннях і захворюваннях серцево-судинної системи, при анемії, для поліпшення травлення у хворих та в геріатричній практиці. Вживання плодів С.з. протипоказане при гострих запальних захворюваннях ШКТ, сечокислому діатезі, подагрі. Молочний сік рослини використовують у нар. медицині для виведення бородавок; в умовах експерименту він затримує ріст саркоми, згубно діє на гельмінти.

Плоди С.з. їстівні у свіжому і переробленому вигляді. Деревина С.з. придатна для токарних робіт. Масло насіння використовують у лакофарбовій промисловості, ензим молочного соку фіцин — у харчовій промисловості та медицині. Декоративна рослина.

Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1990; Машковский М.Д. Лекарственные средства: В 2 т. — М., 2002; Растительные ресурсы России и сопредельных государств: Ч. 1. Семейства Lycopodiaceae — Ephedraceae, Ч. 2. Доп. к 1–7 т. — СПб., 1996; Растительные ресурсы СССР: Цветковые растения, их химический состав, использование. Семейства Magnoliaceae — Limoniaceae. — Л., 1984; Саркитов Н.Д. Плодовые и ягодные растения. — М., 2003.