СЛИВА

СЛИВА (Prunus L.) — рід плодових рослин родини розових (Rosaceae Juss.). Відомо близько 30 видів роду. В Україні по узліссях байрачних лісів і схилах степових балок росте терен колючий — P. spinosa L. — дерево або кущ 1–8 м завв.; рос. назва — терн, або слива колючая. У культурі найбільш поширена С. домашня — P. domestica (лат. prunus — слива + domesticus — домашня); рос. назва — слива домашняя. С. домашня має багато районованих і місцевих сортів, поміж яких особливо славляться угорки та ренклоди. Батьківщина С. домашньої — Кавказ, вона походить від схрещування терну і аличі, там же була уведена в культуру і звідти швидко розповсюдилася Європою і Азією; у дикорослому стані невідома. У наш час основні культурні сорти походять від С. домашньої, терну, С. усурійської та гібридів китайсько-американської С. Відомо більше 2000 сортів. С. домашня широко культивується, за кількістю насаджень поступається лише яблуні, груші та вишні. С. домашня — дерево завв. 6–12 м. Гілки неколючі, голі, з гладенькою корою; листки чергові, еліптичні або оберненояйцеподібні, темно-зелені, товсті, зпіднизу опушені, зарубчасто-пилчасті; квітки правильні, двостатеві, 5-пелюсткові, одиничні або в пучках по 2–5; пелюстки білі або зеленувато-білі; плоди — м’ясисті кістянки овальної, округлої чи яйцеподібної форми з чітко виявленою повздовжньою червцевою борозенкою різного (від зеленого і жовтого до червоного і синювато-чорного з восковим нальотом) забарвлення; кісточки сплюснуті з гострими кінцями. Цвіте у квітні–травні. У медицині використовують плоди С. домашньої (Fructus Pruni domesticae) та насіння для отримання жирної олії.

Плоди С. домашньої містять: цукри — 6–17%, дифенілізатин, пектинові речовини — до 8%; органічні кислоти (яблучну, лимонну, щавлеву, бурштинову, хінну) — до 1,6%; флавоноїди: флавоноли (кверцетин, ізокверцитрин), антоціани і лейкоантоціани; дубильні речовини — 0,1%; вітаміни: каротиноїди — 0,1–2,7 мг%, Е — 0,63 мг%, аскорбінову кислоту — 5–7 мг%, групи В; сполуки К, Fe, І, Cu, Zn; ядра кісточок містять жирну олію — до 42%, яка в медицині використовується під назвою «персикова олія» — Oleum Persicorum.

Свіжі й сушені плоди C. домашньої, сік з м’якоттю виявляють м’яку проносну дію і рекомендуються при запорах і атонії кишечнику, особливо у дітей і людей похилого віку, для очищення кишечнику при його запальних станах; позитивно впливають на печінку при неінфекційних гепатитах, поліпшують стан хворих на атеросклероз і гіпертонію, сприяють виведенню з організму холестерину, мають діуретичну дію. Завдяки наявності пектину плоди С. домашньої сприяють виведенню з організму радіонуклідів. М’якоть С. входить до складу препаратів Кафіол, Регулакс.

Терен — колючий відстовбурчено-розгалужений кущ або невелике (до 4 м завв.) дерево. Листки чергові, прості, видовжені або видовжено-оберненояйцеподібні, при основі клиновидні, городчасто-пилчасті, в молодому віці з обох боків опушені, пізніше — зверху голі. Квітки правильні, двостатеві, одиничні, рідше по 2–3, на коротких голих квітконіжках, віночок білий або зеленуватий, з 5 видовженими тупими пелюстками. Плід — куляста або округло-конічна соковита чорна з восковою поволокою кістянка. Цвіте у квітні–травні. Плоди достигають у вересні. У нар. медицині використовують квітки, листя, плоди, кору гілок і коріння терну. Квітки містять флавоноїди (2,5%): кверцетин, кемпферол, гіперозид, рутин, 7-рамнозид кверцетину, гіперозид, 7-рамнозид кемпферолу; плоди містять вуглеводи — 7,07%, пектин — 1,3%; кумарини: умбеліферон, скополетин, дубильні речовини — 1,7%, катехіни; флавоноїди: рутин, авікулярин, кверцитрин, ізокверцитрин; антоціани: глікозиди ціанідину, пеонідину; тритерпеноїди, стероїди — ситостерин, амігдалін, вітаміни С, Е; каротиноїди; насіння містить жирну олію, стероїди, амігдалін. Коріння терну містить кумарини — ескулетин, деревина — лейкоантоціанідини; листя — вітаміни С, Е; гідроксикоричні кислоти в гідролізаті: кавову, ферулову; флавоноїди, похідні кверцетину, кемпферолу, 3,7 — дирамнозид кемпферолу, 7-О-α-L-рамнофуранозид кемпферолу, 3-О-α-L-рамнофуранозид кемпферолу, 7-рамнозид кемпферолу, тернозид, 3-О-α-L-арабофуранозид кверцетину; антоціани, у гідролізаті — ціанідин. У нар. медицині використовують квітки — мають проносну, діуретичну, відхаркувальну дію; корені терну — при шлунково-кишкових захворюваннях; кору — має жарознижувальну дію, гілки — чинять діуретичну дію; листя — при хронічних запорах, нефритах, циститах. Сировина офіцинальна у Швейцарії. У Болгарії та Німеччині плоди використовують як в’яжучий, протизапальний засіб при нефритах, циститах, діареї, ентероколітах.

Блинова К.Ф., Борисова Н.А., Гортинский Г.Б. и др. Ботанико-фармакогностический словарь / Под ред. К.Ф. Блиновой, Г.П. Яковлевой. — М., 1990; Крецу Л.Г., Домашенко Л.Г., Соколов М.Д. Мир пищевых растений. — Кишинев, 1989; Лікарські рослини. / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1992; Растительные ресурсы СССР: цветковые растения, их химический состав, использование; Семейства Hydrangeaceae — Haloragaceae. — Л., 1987; Специализирана енциклопедія на лечебните растения в България / Глав. ред. С.Д. Николов. — Софія, 2006.