СИТОВИЙ АНАЛІЗ

СИТОВИЙ АНАЛІЗ — визначення гранулометричного, або фракційного, складу подрібнених сипких матеріалів; різновид дисперсійного аналізу. С.а. застосовується для матеріалів з розмірами частинок (зерен) 0,05–10 мм і здійснюється з використанням сит. Для аналізу грубозернистих і кускових матеріалів використовують, як правило, грохочення. Сито — прилад для просіювання сипких матеріалів та розділення їх при визначенні гранулометричного складу вручну і просіювальна частина в складі аналізаторів і розсівань. Розрізняють сита плоскі (вібраційні, що коливаються) та барабанні (що обертаються). Сита виготовляють із плетених або тканих сіток (сталевий, мідний, латунний дріт; шовкова, капронова, нейлонова нитка) або штампуванням з металевих листів (решета). Для аналізу дуже тонких порошків (розміри частинок 0,005–0,1 мм), що злипаються, застосовують мікросита, які виготовлені з нікелевої фольги та мають квадратні отвори, що розширюються донизу (для запобігання забиванню). Сита позначають номерами, що відповідають розмірам сторін отворів на світлі, вираженим в мм (напр. сито № 5 має отвори з довжиною сторони 5 мм).

С.а. здійснюють просіюванням проб матеріалу через набір стандартних сит із зазвичай квадратними, рідше — прямокутними отворами, розмір яких послідовно зменшується згори вниз у сталому співвідношенні. Як результат, матеріал розділяється на фракції, в кожній з яких частинки трохи розрізняються за розмірами. При просіюванні частина матеріалу, розміри частинок якого менше розміру отворів d, проходить через сито (фракція -d), а решта матеріалу з більшими частинками залишається на ситі (фракція +d). Кількість фракцій, одержаних при просіюванні через набір з n сит, становить n+1, де n повинно бути ≥5 і ≤20. С.а. можна проводити вручну або механічно (пристрій з різними приводами) і залежно від величини, властивостей матеріалу і необхідної точності аналізу — сухим або мокрим способом. При сухому способі проба матеріалу заздалегідь перемішується і висушується (при 105–110 °С). Мінімальна маса проби визначається розмірами найбільших частинок, напр.: для частинок розмірами 0,1; 0,3; 0,5; 1; 3; 5–10 мм становить відповідно 0,025; 0,05; 0,1; 0,2; 0,3; 2,25–18 кг. Пробу засипають на верхнє сито і весь комплект сит струшують 10–30 хв. При просіюванні тонкодисперсних матеріалів, схильних до агрегації, в нижнє сито поміщають гумові шайби або пробки для розтирання грудок, що утворилися. Після просіювання на технічних терезах зважують із точністю до 0,01 г залишок на кожному ситі й обчислюють вміст (% за масою) фракцій у початковій пробі.

У разі потреби дуже точного визначення гранулометричного складу матеріалів, що розтріскуються при температурі нижче 105 °С, а також злипаються або містять велику кількість дрібної фракції, пробу просіюють вологим способом. Для цього найдрібніші частинки відмивають слабким струменем води до тих пір, поки злив не стане прозорим. Залишок на ситі висушують, зважують і за різницею мас знаходять кількість відмитого шламу.

Фракції частинок позначають номерами сит. Напр., якщо клас одержаний послідовним просіюванням матеріалу на ситах № 2 і № 1, фракцію позначають таким чином: –2+1 мм. Результати С.а. представляють графічно у вигляді так званих характеристик крупності або кривих розподілу. Останні підрозділяють на диференціальні (показують процентний вміст окремих фракцій у матеріалі) та інтегральні (зображають сумарний процентний вміст усіх фракцій менше або більше даного розміру).

ДФУ. — Х., 2001; Процессы и аппараты химической промышленности / Под ред. П.Г. Романкова. — Л., 1989; Технологія ліків промислового виробництва / За ред. В.І. Чуєшова. — Х., 2003.; Фармацевтичні та медико-біологічні аспекти ліків / І.М. Перцев, О.Х. Пімінов, М.М. Слободянюк та ін. — Вінниця, 2007.