СИНДРОМ

СИНДРОМ (грец. syndromë — збіг, скупчення) — стійка сукупність низки симптомів, найчастіше з єдиним патогенезом. С. може складати клінічну картину всієї хвороби, її частини або окремої стадії. Термін нерівнозначний хворобі як нозологічній одиниці, оскільки може бути пов’язаний з різними захворюваннями. Напр. причиною геморагічного С. можуть бути гострий лейкоз, гемофілія, хвороба Верльгофа, цироз печінки, цинга та ін. Іноді відносно захворювань, етіологія і патогенез яких невиразні, термін «синдром» використовують як синонім хвороби. При цьому враховують описувальний принцип, ґрунтуючись на повторюваності основних ознак клінічної картини у різних хворих.

У сучасній медицині описані близько 1500 синдромів, а детально вони вивчаються медичною наукою синдромологією. Найменування С. часто мають стихійний характер. Багато С. названі за іменем лікаря або лікарів, які вперше або найточніше їх описали. З вітчизняних клініцистів великий внесок у розробку синдромного підходу до хвороб зробив М.П. Кончаловський, що у 1939 р. відзначав: «Клініка відходить від нерухомої анатомічної органодіагностики у бік формування синдромів і симптомокомплексів». У подальшому синдромний підхід широко увійшов до лікарської практики. Можливою причиною цього була властива С. стійкість і закономірність виникнення. У діагностиці синдромний підхід є етапом установлення нозологічного діагнозу, оскільки розпізнавання С. відіграє важливу роль у визначенні нозологічної суті найбільш важливих проявів хвороби чи її ускладнень. Синдромний аналіз використовують при вивченні механізмів розвитку захворювання та його патогенетичних механізмів. Однак широке використання цього підходу призвело до небажаної тенденції спрощувати саме поняття «синдром». Напр. вирази «больовий синдром» або «диспептичний синдром» не відповідають змісту поняття «синдром», оскільки мають на увазі лише С. з неоднозначним семіотичним змістом при різних захворюваннях.

Знання найбільш поширених С. має велике значення для практичної діяльності сучасного провізора, оскільки дозволяє на високому рівні виконувати професійні обов’язки щодо надання медичної допомоги в схемі відповідального самолікування (див. Відповідальне самолікування).

БМЭ.— М., 1975; Домашний доктор (справочник) / Под. ред. В.Ф. Тулянкина, Т.И. Тулянкиной. — М., 1998; Фармацевтическая опека: Атлас / Под ред. И.А. Зупанца, В.П. Черных. — К., 2004.