СИЛІЦІЙ

СИЛІЦІЙ (Silicium < лат. silex, silicis — кремінь), Si — елемент IVА групи ІІІ періоду періодичної системи елементів Д.І. Менделєєва, пор. н. 14, ат. м. 28,0855. Існує три стабільних ізотопи С.: 28Si (92,27%), 29Si (4,68%) та 30Si (3,05%). Штучно одержано радіоактивні ізотопи С., у тому числі 32Si з Т Ѕ 710 років.

Залежно від умов одержання С. відрізняється за зовнішнім виглядом та властивостями. Аморфний С. одержують прожарюванням суміші С. діоксиду з магнієм. Це бурий реакційноздатний порошок. Якщо відновлювати SiО2 вугіллям в електропечах, утворюється кристалічний С. у вигляді сірих твердих, але досить крихких кристалів з Тпл 1415 °С. Аморфний і кристалічний С. не є алотропними модифікаціями С., вони різні лише за ступенем дисперсності. Аморфний С. значно легше вступає в хімічну взаємодію, ніж кристалічні компактні зразки. Дрібнодисперсний С. реагує із фтором за звичайних умов, хлором і киснем окиснюється лише при підвищеній температурі з утворенням SiСl4 і SiО2. Взаємодія з вуглецем, азотом, бором відбувається лише при дуже високій температурі. Розчиняється С. лише в суміші фторидної та нітратної кислот з утворенням комплексної сполуки Н2[SiF6]. У розчинах лугів С. розчиняється навіть при зниженій температурі. Діоксид С. SiО2 — найбільш поширений оксид у земній корі. Він існує у вигляді декількох модифікацій. Звичайною формою SiО2 є кварц. Забруднений домішками кварц — звичайний пісок. У воді та кислотах, за винятком НF, SiО2 практично нерозчинний. Із лугами SiО2 реагує повільно, нагрівання прискорює цей процес з утворенням метасилікатів різної будови. Силікатні кислоти одержують дією мінеральних кислот на розчини метасилікатів. Висушений гель метасилікатної кислоти (силікогель) має пористу будову із дуже розвиненою внутрішньою поверхнею. Водневі сполуки С. називають силанами або силановоднями. Гідролізом галогенозаміщених силанів одержують гідроген-оксигенні сполуки кремнію — силікони.

С. другий за поширенням на Землі після Оксигену, вміст у земній корі становить 27,6% маси. У вільному стані не трапляється. В організмі людини С. є практично у всіх тканинах. Його масова частка в організмі становить 1·10–3%. Найбільше С. міститься в печінці, волоссі, кришталику ока. Біологічна роль С. до кінця не з’ясована, але встановлена необхідність С. для нормального розвитку та функціонування тканин. С. сприяє біосинтезу колагену та утворенню тканини кісток. При переломах кісток кількість С. у ділянці перелому збільшується в 50 разів. Сполуки С. відіграють суттєву роль у низці метаболічних процесів, особливо в метаболізмі ліпідів. В організм людини С. надходить з їжею. Добовий раціон дорослої людини повинен становити близько 1 г С.

С. та його сполуки застосовують в медичній практиці. Вони входять до складу мазей і кремів, які використовують для лікування деяких захворювань шкіри. Силікони використовують в естетичній хірургії. Силіконові пластмаси — конструкційний матеріал для виготовлення внутрішніх протезів.

БМЭ. — М., 1984. — Т. 22; Суховєєв І.В., Сенченко Г.Г., Ковтун Г.О. та ін. Металовмісні лікарські препарати. — К., 2000; Химическая энциклопедия. — М., 1988. — Т. 4.