СИБІРКА

CИБІРКА (син.: злоякісний карбункул; грец. anthrax — застаріла назва вугілля) — гостра бактеріальна зооантропонозна інфекційна хвороба, що викликається Bacillus anthracis та має перебіг, залежно від місця проникнення збудника, у шкірній (95%) або генералізованій (кишковій, легеневій, септичній) формі. Захворювання характеризується інтоксикацією, ураженням шкіри, лімфатичних вузлів, кишечнику, легень та інших органів. Збудник С. — Bacillus anthracis — належить до роду Bacillus, родини Bacillасeae. Це грампозитивна нерухлива велика паличка 3–10 × 1–1,5 мкм з обрубаними кінцями, має капсулу, в зовнішньому середовищі утворює спори, добре росте на простих живильних середовищах. Bacillus anthracis продукує екзотоксин, що складається з трьох компонентів: протекторний антиген, летальний і набряковий фактори. Капсула й екзотоксин є основними факторами патогенності збудника. Джерелом збудника інфекції є хворі на С. тварини, найчастіше велика рогата худоба, вівці, коні, рідше — олені, кози, верблюди, свині. Факторами передачі збудника С. є виділення хворих тварин, трупи, шкіра, внутрішні органи, а також вода, ґрунт, предмети навколишнього середовища, контаміновані спорами збудника. Механізм передачі збудника інфекції найчастіше контактний — при потраплянні спор на травмовану шкіру, слизові оболонки. Можливе також зараження аерогенним, аліментарним і трансмісійним шляхами. Розрізняють професійно-сільськогосподарський, професійно-індустріальний і побутовий типи захворюваності. Найчастіше хворіють робітники м’ясокомбінатів, вовнопрядильних фабрик, кушніри, утильники, працівники, зайняті доглядом за хворими тваринами. Вхідними воротами збудника інфекції є шкіра (95%), слизові оболонки дихальних шляхів і (рідко) травного каналу. У патогенезі С. виділяють дві стадії. Перша стадія — це локалізоване ураження тканин у місці проникнення збудника інфекції та регіонарних лімфатичних вузлів. Друга стадія — генералізація процесу. Розрізняють дві клінічні форми С.: шкірну (карбункульозний, едематозний, бульозний, бешихоподібний варіанти) та генералізовану або септичну (легеневий і кишковий варіанти). Інкубаційний період при шкірній формі триває 2–14 діб, а при генералізованій — від кількох годин до кількох діб. Найчастішим варіантом шкірної (локалізованої) форми С. є карбункульозний. На місці проникнення збудника з’являється характерний карбункул (геморагічно-некротичне запалення глибоких шарів шкіри з некрозом). Легенева та кишкова форма С. супроводжуються геморагічним і некротичним ураженням відповідних органів. Мікробіологічну діагностику С. проводять з дотриманням правил техніки безпеки, як і при особливо небезпечних інфекціях. Лабораторне підтвердження діагнозу включає бактеріоскопію і посів на живильні середовища з наступним вилученням культури збудника та його ідентифікацією. Ідентифікацію збудника проводять у тесті з бактеріофагом і пеніциліном (перлове намисто). Специфічні антигени збудника С. визначають у реакції термокільцепреципітації Асколі та реакції імунофлуоресценції. З метою ранньої та ретроспективної діагностики використовують шкірно-алергічну пробу з антраксином — алергеном з Bacillus anthracis. Етіотропне лікування С. передбачає призначення специфічного протисибіркового імуноглобуліну та антибіотиків (пеніцилінів, тетрациклінів, цефалоспоринів, аміноглікозидів, макролідів). Для специфічної профілактики застосовують суху живу вакцину СТІ. Щеплення проти С. здійснюють за епідеміологічними показниками. Для екстреної профілактики застосовують протисибірковий імуноглобулін. Ветеринарно-санітарні заходи полягають в ізоляції і лікуванні хворих тварин. Трупи загиблих тварин і контаміновані об’єкти (фураж, підстилка) спалюють. М’ясо тварин, хворих на С., знищують. Проводять профілактичне щеплення тварин.

Ипатенко Н.Г., Гаврилов В.А. Сибирская язва. – М., 1996; Литусов Н.В., Васильев Н.Т., Васильев П.Г. Патоморфогенез сибирской язвы. − М., 2002.


Інші статті автора