СЕРОТОНІН

СЕРОТОНІН (лат. serum — сироватка + грец. tonos — напруга, тонус; 5-окситриптамін) — біогенний амін, який належить до тканинних гормонів і в значній кількості міститься в тромбоцитах крові людини і тварин; утворюється внаслідок декарбоксилювання амінокислоти 5-L-окситриптофану під дією ферменту 5-L-окситриптофан-декарбоксилази:

serotonin.eps
Серотонін

С. є в гангліях безхребетних тварин, а також у мозку всіх ссавців; транспортується тромбоцитами, тому його інколи називають тромботоніном. С. — важливий медіатор провідних шляхів нервової системи, який міститься в нейронах головним чином гіпоталамуса та мозкового стовбура. Синтезується також у наднирковій залозі, клітинах слизової оболонки тонкого кишечнику і підшлункової залози. Нейрогормони, які передають сигнал через С. як медіатор, регулюють форми поведінки, сон, терморегуляцію тощо. Як гормон С. впливає на тонус судин, підвищує кількість тромбоцитів у крові, запобігаючи крововтратам, бере участь у регуляції функції ЦНС, впливає на вихід жирних кислот з жирової тканини, стимулює ліполіз. С. стимулює скорочення гладких м’язів, має сильний судинозвужувальний ефект, антидепресантну дію, модулює процеси згортання крові, регулює АТ, дихання, бере участь у розвитку алергічних реакцій, токсикозів вагітних, у виникненні карциноїдного синдрому, геморагічних діатезів, тромбофлебітів, гострого інфаркту міокарда, стенокардії, атеросклерозу, гострої кишкової непрохідності, туберкульозу легень, гепатиту тощо. Підвищена секреція С. у кров сприяє звуженню судин легень, печінки, нирок (зменшує фільтрацію та діурез), плаценти (зумовлює переривання вагітності), розширенню судин серця, кератинізації й порушенню мікроциркуляції шкіри, викликає діарею, артралгії, галюцинації. С. може перетворюватися на гормон мелатонін, який регулює добові та сезонні зміни метаболізму в організмі і бере участь у регуляції репродуктивної функції. Найвищий вміст С. виявлено в ентерохромафінних клітинах кишечнику — апудоцитах або клітинах Кульчицького, сукупність яких є особливим ендокринним органом, що належить до APUD (Amine Precurse Uptake and Decarboxylation)-системи, а також у тромбоцитах, тучних клітинах сполучної тканини; у незначній кількості — в ЦНС, епітелії бронхів, яєчників, клітинах щитовидної залози, які також належать до APUD-системи. Катаболізм С., як і інших фізіологічно активних амінів, відбувається в організмі за участю мітохондріальної моноамінооксидази. Кінцевим метаболітом є 5-гідроксііндолоцтова кислота, що виділяється із сечею (у нормі 5 мг на добу). Вміст С. у плазмі крові та 5-гідроксііндолоцтової кислоти знижується в сечі при тромбоцитопенічній пурпурі, гострому лейкозі, хронічному мієло- та лімфолейкозі, колагенозах, ревматоїдному поліартриті, хворобі Дауна, фенілкетонурії. Концентрація С. у крові та екскреція 5-гідроксііндолоцтової кислоти із сечею значно підвищуються при карциноїдному синдромі, зумовленому формуванням карциноїду — пухлин тонкого кишечнику, бронхів, які розвиваються з ентерохромафінної тканини, метастазують у печінку і секретують С. у кров у великій кількості (більше ніж у 100 разів). При карциноїді не 1% триптофану, як у нормі, а 60% використовується на синтез С., що призводить до виникнення пелагри у зв’язку зі зниженням синтезу нікотинової кислоти. Фізіологічна роль С. у головному мозку людини розглядається у зв’язку з регуляцією таких психоемоційних реакцій, як тривога, агресивність, імпульсивні потяги, сексуальна поведінка, що дозволило визначити С. як нейромедіатор доброго самопочуття. Зниження рівня С. у тканині головного мозку посилює статевий потяг, а його дефіцит виявляють у хворих із тяжкою депресією. Модуляція фізіологічних і біохімічних ефектів С. є основою фармакологічних ефектів багатьох психотропних і нейротропних препаратів. Антагоністом С. є діетиламід лізергінової кислоти (LSD). Норма вмісту С. у сироватці крові — 0,22–2,05 мкмоль/л, у плазмі крові — 0,28–1,7 мкмоль/л, у сечі — 0,5–1,2 мкмоль/добу, у цільній крові — 0,22–2,05 мкмоль/л.

Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия / Под ред. С.С. Дебова. — М., 1982; Биохимия / Под. ред. Е.С. Северина. — М., 2003; Губський Ю.І. Біологічна хімія. — К.–Тернопіль, 2000; Клиническая биохимия / Под ред. В.А. Ткачука. — М., 2002.