СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ

СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ — сукупність умов, в яких існують організми. У фізіології, медицині та фармації розрізняють поняття внутрішнього середовища, до якого відносять кров, лімфу, міжклітинну та інші рідини організму, за допомогою яких здійснюється обмін речовин й координуються фізіологічні і біохімічні процеси, підтримується гомеостаз в організмі тварин і людини. Для забезпечення нормальної життєдіяльності клітин тіла міжклітинна рідина, а також кров і лімфа повинні мати певний і досить сталий склад. Підтримання сталості внутрішнього середовища організму має назву гомеостаз. Досягається ця сталість завдяки діяльності нервової системи, яка контролює склад і властивості внутрішнього середовища і при їх змінах впливає на роботу видільної, травної, дихальної та інших систем організму таким чином, щоб ці зміни були усунені. Значною мірою збереження гомеостазу, напр. клітини, зумовлено вибірковою проникністю мембран. Чим краще мембрана ізолює клітину, тим легше останній підтримувати гомеостаз. Однак клітина як відкрита термодинамічна система повинна отримувати із зовнішнього середовища енергію та необхідні речовини, тобто вона не може бути повністю ізольованою. В цьому відображається один із законів діалектики — закон єдності та боротьби протилежностей, і коли ці єдність і боротьба існують, клітина живе. Підсилення ізоляції, напр. за рахунок лігніфікації клітинних оболонок, зазвичай призводить рослинну клітину до смерті. Збільшення проникності мембран унаслідок незворотних порушень нативної структури мембранних білків також викликає її відмирання. Рідини внутрішнього середовища виконують також важливі бар’єрні функції, захищаючи організм від інфекцій, інтоксикацій та інших негативних впливів навколишнього середовища. У людини і високоорганізованих тварин відповідний стан внутрішнього середовища підтримується внаслідок нейрогуморальної регуляції.

В екології під С.і. розуміють сукупність зовнішніх умов існування організмів та їх угруповань (зовнішнє, або навколишнє, середовище). Окремі елементи середовища — екологічні фактори — поділяють на абіотичні, біотичні та антропічні фактори. В реальному середовищі всі екологічні фактори діють комплексно, але дія окремих факторів має свої відмінності. Найважливішими з абіотичних факторів є ті, що представлені в середовищі в мінімальній кількості — так звані лімітуючі фактори (напр. недостатня кількість тепла у високих і низьких широтах або води — у пустелях). Вплив біотичних факторів виявляється тим сильніше, чим вища щільність популяції (напр. при масовому розмноженні окремих видів посилюється конкуренція за їжу і простір, зростає загибель від хвороб). Дія тих чи інших біотичних факторів середовища залежить від властивостей організмів, а також від рівня структурної організації живих систем. Для окремих організмів і їх популяцій середовищем є умови відповідних біогеоценозів, які у свою чергу входять до складу біосфери. Саме на цих надорганізмових рівнях виявляється особливо щільна взаємодія абіотичних факторів середовища і живих систем, що склалася в процесі еволюції життя й забезпечує біологічний кругообіг речовин. Розрізняють також водне середовище, ґрунтове середовище та ін.; стосовно паразитів — гостальне середовище (організм хазяїна).

Біологічний словник / Редкол. — К., 1996; Медична біологія / За ред. В.П. Пішака, Ю.І. Бажори. — Вінниця, 2004; Справочник по биологии / Под. ред. акад. К.М. Сытника. — К., 1995.