САМОЛІКУВАННЯ

САМОЛІКУВАННЯ (син. концепція самолікування, відповідальне самолікування) — застосування споживачем ЛП, що знаходяться у вільному продажу, для профілактики і лікування у разі порушень самопочуття та для зменшення вираженості симптомів (див. Симптом), розпізнаних ним самим. Є частиною сучасної системи охорони здоров’я, спрямованої на виховання у громадян відчуття відповідальності за своє здоров’я, їх навчання в цій сфері та надання медичних і фармацевтичних послуг, які дозволяють громадянам реалізувати право на самостійну охорону власного здоров’я. На практиці поняття «С.» включає також лікування членів родини і знайомих, особливо коли справа стосується лікування дітей. Таке визначення С. надано в документах ВООЗ. Ключовою характеристикою цього поняття є відповідальність хворого за своє здоров’я, тому в 1994 р. Європейська асоціація виробників безрецептурних препаратів (АЕSGР) термін «С.» замінила на відповідальне С. Як синонім С. це поняття, на відміну від нього, визначає концепцію, яка передбачає перенесення більшої частини турбот (і витрат) про здоров’я з медичних працівників і державної системи охорони здоров’я безпосередньо на пацієнтів за умови надання їм відповідної інформації. Відповідальне С. є об’єктивно існуючою первинною ланкою сучасної системи охорони здоров’я і не потребує створення якоїсь спеціальної організації. Дуже важливо підкреслити, що застосування ЛП, які не знаходяться у вільному продажу, під власну відповідальність, але без кваліфікованого контролю (за порадою друзів, із запасів домашньої аптечки тощо) жодною мірою не можна вважати С. і варто розглядати як зовсім неприпустиме явище, хоча і широко розповсюджене в реальному житті.

З поняттям «С.» тісно пов’язані поняття самодопомоги і самопрофілактики. У першому випадку мають на увазі ті випадки, коли пацієнту необхідно полегшити свій стан при тих чи інших хворобах, у момент загострення хронічного захворювання, надати до прибуття лікаря першу медичну допомогу. Самопрофілактика захворювань полягає в прийнятті населенням заходів для зниження ризику виникнення захворювання, виявленні симптомів хвороби на ранній стадії для запобігання розвитку або для більш легкого її перебігу, заходів щодо запобігання рецидивам певного захворювання та поліпшення якості життя хворого. Самодопомога і самопрофілактика — невід’ємні складові концепції відповідального С. Вони включають також поняття здорового способу життя, відмови від шкідливих звичок (тютюнопаління, малорухомий спосіб життя, помірне вживання алкоголю тощо), правильне використання ЛП.

Концепція відповідального С. визнає, що в окремих випадках навіть лікарю не завжди легко провести межу між серйозним і несерйозним захворюванням, тим більше що під маскою легких хвороб можуть приховуватися тяжкі патологічні стани. Тому люди, що вибирають С., мають бути поінформовані, коли можна його застосовувати, а коли слід звертатися до лікаря. Крім того, хворого необхідно інформувати про ефективні й найбезпечніші безрецептурні ЛП, що можуть бути використані для С. у тих чи інших ситуаціях. Безумовними позитивними моментами впровадження концепції С. у структуру охорони здоров’я є: 1) економія часу і коштів пацієнтів; 2) зменшення навантаження на лікувально-профілактичні заклади і лікарів; 3) економія бюджетних коштів; 4) активне впровадження в практику аптечних закладів фармацевтичної опіки (див. Фармацевтична опіка); 5) збільшення прибутку аптечних закладів; 6) активне формування номенклатури ОТС-препаратів. Разом з тим, як у будь-якого явища, у концепції С. існують негативні моменти — небезпека несвоєчасного звернення до лікаря і, як наслідок, високий ризик ускладнення захворювань, а також високий ризик виникнення медикаментозних ефектів.

Зазначимо, що сучасною концепцією С. передбачено наявність у структурі державної системи охорони здоров’я, крім провізора і фармацевта, клінічного провізора, підготовленого з питань фармацевтичної опіки і раціонального використання ОТС-препаратів. Упровадження відповідального С. у повсякденну практику системи охорони здоров’я населення сприяє підвищенню загального рівня здоров’я нації та економічно вигідним змінам у структурі бюджетних витрат на охорону здоров’я населення.

Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників: Вип. 78 «Охорона здоров’я» / МОЗ України; Міністерство праці та соціальної політики України. — К., 2002; Фармацевтическая опека / И.А. Зупанец, В.П. Черных, С.Б. Попов и др. — Х., 2003; Черних В.П. До проблеми розвитку клінічної фармації та підготовки клінічного провізора в Україні // Клін. фармація. — 2000. — № 1; Черних В.П., Зупанець І.А. Клінічна фармація — пріоритетний напрямок підготовки сучасного провізора в Україні // Клін. фармація. — 1999. — № 2.