КРУШИНА — Frangula (лат. frangere — ламати, що вказує на легку ламкість деревини) — рід кущів або невеликих дерев родини жостерових (Rhamnaceae). Відомо понад 50 видів роду, які поширені переважно в Центральній і Південній Америці, Середній Азії, Середземномор’ї, Європі. У країнах СНД у дикорослому вигляді існує 3 види. Найбільш поширений вид — К. ламка (Frangula alnus Mіll. = Rhamnus frangula L.) (alnus — лат. назва рослини); рос. назва: крушина ломкая (ольховидная); нар. назви: сорочі ягоди, крушинник, черемоха. Росте майже по всій території європейської частини Росії, в Україні, на Кавказі, у Казахстані, Середній Азії, південних районах Західного Сибіру, Криму. Культивується.
Розгалужений кущ або невелике дерево до 7 м завв. Кора у верхній частині стовбура і на молодих гілках гладенька, червоно-бура, вкрита ланцетними білими сочевичками. Листки чергові еліптичні, коротко-черешкові, цілокраї з 6–8 паралельними бічними жилками. Квітки дрібні зеленувато-білі, двостатеві, правильні, п’ятипелюсткові, зібрані пучками по 2–6 у пазухах листків. Плід — куляста, спочатку червона, потім чорна кістянка із 2–3 плоскоопуклими кісточками з хрящуватим подвійним «дзьобиком». Цвіте в травні–червні, плоди дозрівають у серпні–вересні. Росте в змішаних і листяних лісах по узліссях і прогалинах, долинах річок, по берегах водойм, болоті і на луках.
Офіцинальною сировиною є кора К.л. — Cortex Frangulae. Заготовляють її навесні до появи листків з молодих гілок. На молодих стовбурах і гілках ножами роблять кільцеві надрізи на відстані 10–15 см, які з’єднують поздовжніми розрізами, після чого кору легко знімають. Не можна заготовляти кору, вкриту лишайниками і мохом. Заготовлену сировину сушать у приміщеннях з гарною вентиляцією, розкладаючи тонким шаром (5–7 см) на папері чи тканині, періодично перемішуючи, або у сушарках при температурі 100 °С протягом 1 год. Не рекомендується застосовувати свіжозібрану кору (вона спричиняє нудоту, блювання, біль у шлунку).
Основними діючими речовинами К.л. є пектини — 3,99%; цукри — 3,19–5,6%; органічні кислоти — яблучна; етерні олії; сапоніни; алкалоїди; кумарини; дубильні речовини — 0,58–10%; похідні антрацену: глюкофрангуліни А і В, франгуліни А і В, емодинглюкозид, 8-глюкозид хризофанолу; антрони: емодин, франгуліни А і В, глюкофрангуліни А і В, хризофанол; в гідролізаті знайдено емодин, хризофанол, фісціон, алоеемодин, реїн; емодинантрон, хризофанолантрон, фісціонантрон, алоеемодинантрон; гідроксинафталінові похідні: в гідролізаті 1,8-дигідрокси-2-ацетоксинафталін.
Хризофанолантрон
Реїнантрон
Алоеемодинантрон
Емодинантрон
Фісціонантрон
Франгулін А
Франгулін В
Глюкофрангулін А
Глюкофрангулін В
8-Глюкозид хризофанолу
Пальмідин С
1,8-Дигідрокси-2-ацетоксинафталін
Кора К.л. чинить легку проносну дію, подібну до дії ревеню і касії; не викликає побічних негативних явищ. Ефект настає через 8–10 год після вживання. У медичній практиці застосовують низку препаратів К.л. у вигляді сухого і рідкого екстрактів, сиропу, таблеток Франгулан і Рамніл (містить ≥55% суми похідних антрацену), а також як компонент проносних, шлункових і протигемороїдальних зборів, фіточай Шлунковий; порошок кори є складовою антацидних препаратів Вікалін та Вікаїр. Вони використовуються при атонічних і хронічних запорах, спастичних колітах, геморої, тріщинах прямої кишки тощо. В акушерстві кору К.л. застосовують лише в післяпологовий період. Кору К.л. у незначних дозах, у зборах з рослинами протизапальної та спазмолітичної дії застосовують як стимулятор травлення. У народній медицині застосовують відвар кори К.л. для миття тіла при корості, а відвар плодів — для компресів при висипах на шкірі, фурункулах, гнійниках і струпах. Тривале застосування препаратів К.л. призводить до звикання, тому необхідно періодично змінювати проносне. Передозування препаратів К.л. може спричинити відчуття дискомфорту, колікоподібний біль у животі, у вагітних — викидень. Жінкам, які годують грудьми, препарати К.л. протипоказані.
Декоративна і медоносна рослина, дає стійкий збір нектару і пилку. Плоди і кора К.л. дають міцні фарби. М’яку деревину використовують для токарських робіт; з беззольного вугілля при спалюванні деревини отримують кращі сорти мисливського пороху. Плоди отруйні!
БСЭ. — М., 1975. — Т. 13; Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1992; Музычкина Р.А. Природные антрахиноны. Биологические свойства и физико-химические характеристики / Под ред. Г.А. Толстинова. — М., 1998; Растительные ресурсы СССР: Цветковые растения, их химический состав, использование; Семейства Rutaceae — Elaeagnaceae. — Л., 1988.