КВІТКА

ХМІЛЬ фотоКВІТКА (лат. flos) — генеративний орган покритонасінних (квіткових) рослин, пристосований до статевого розмноження. К. вважається вкороченим, нерозгалуженим, обмеженим у рості генеративним пагоном, спеціалізованим на здійсненні мега-, мікроспорогенезу, мега-, мікрогаметогенезу, запилення та подвійного запліднення. Складається з плідних, фертильних мікро- та мегаспоролистків (андроцей і гінецей) та безплідних, стерильних частин стеблового походження (квітконіжка, квітколоже) і листкового походження (квітколистки оцвітини).

Як ЛРС використовують квіткові бруньки (Gemme), бутони, або пуп’янки (Alabastrа Sophorae japonicae), окремі К. (flores Lavandulae), певні частини К. (стовпчики із приймочками кукурудзи — stili cum stigmatis Maydis, приймочки шафрану — stigmatа Croci, віночки з тичинками дивини — flores Verbasci, пелюстки троянди), окремі типи К. із суцвіть (крайові несправжньоязичкові К. соняшника — flores Helianthi annui, крайові лійкоподібні К. кошиків волошки синьої — flores Centaureaе cyanі), суцвіття (липовий цвіт — flores Tiliae, китиці конвалії — flores Convallariae, кошики ромашки — flores Chamomillae, нагідок — flores Calendule, арніки — flores Arnice, пижма — flores Tanaceti). Для отримання К. бузини (flores Sambuci nigrae) суцвіття протирають крізь сито, щоб відокремити К. від стеблових частин. К. також входять до складу інших видів ЛРС — трави (Herba Erisimi, Herba Adonidis vernalis) та пагонів (Cormus Securinegae). Сировиною квіткового походження є також біологічно активні продукти бджільництва — квітковий пилок, обніжжя, перга. При макроскопічному аналізі К. враховують усі морфологічні ознаки, а при мікроскопічному — ознаки епідерми усіх складових К. чи суцвіття, наявність секреторних структур, пігментів, кристалів, будову пилку тощо.

Верхівкові К. походять від апікальних меристем пагонів, а пазушні К. утворюються із бічних бруньок, кріпляться до стебла квітконіжкою чи розташовуються безпосередньо на стеблі (сидячі К.). Складові елементи К. розміщені на плоскій, увігнутій, опуклій чи видовженій осьовій частині К. — квітколожі (торі) колами (К. циклічна), спірально (К. ациклічна), частково колами і спірально (К. геміциклічна). Більшість К. двостатеві, тобто складаються з андроцею (androceum) — сукупності тичинок (мікроспоролистків) та гінецею (gynoeceum) — однієї чи багатьох маточок, утворених плодолистками (мегаспоролистками). Серед одностатевих К. (вербові, березові) розрізняють чоловічі тичинкові (мають лише андроцей) та жіночі маточкові (наявний лише гінецей). Нестатеві К. (крайові К. кошиків Centaurea cyanus, Helianthus annuus) без тичинок і маточки мають лише яскраву оцвітину, яка приваблює запилювачів до розташованих поруч статевих К. Якщо чоловічі й жіночі К. знаходяться на одній особині, рослина однодомна (кукурудза, рицина, береза, дуб), якщо на різних — рослина дводомна (кропива, хміль, обліпиха), коли К. двостатеві та одностатеві, рослина багатодомна.

Тичинки і маточки найчастіше захищені оцвітиною (perigonium). Проста оцвітина буває чаше- чи віночкоподібною — із схожих між собою зелених чи забарвлених квітколистків. Подвійна оцвітина складається із зовнішнього кола зелених чи незугарних чашолистків чашечки (calix) і внутрішнього кола яскраво забарвлених чи білих пелюсток віночка (corolla). Іноді із приквіткових листків утворюється додаткове зовнішнє коло оцвітини — підчаша (Potentilla erecta, Fragaria vesca). У разі відсутності оцвітини К. гола, або безпокривна (осока, верба). За типом симетрії оцвітина і взагалі К. бувають правильні (актиноморфні) — мають кілька осей симетрії (Atropa belladonna, Convallaria majalis), неправильні (зигоморфні), через які можна провести тільки одну вісь симетрії (Salvia), та асиметричні, через які не можна провести жодної осі (Valeriana officinalis). Чашечка буває вільно- або зрослолистою, має, як і віночок, певну форму, може опадати на початку цвітіння (макові), залишатися при плодах (мальвові), розростатися (пасльонові), видозмінюватися в лусочки, щетинки, волоски чи зовсім редукувати (селерові, айстрові). віночки різноманітні за формою, вільнопелюсткові чи зрослопелюсткові (з відгином та різною завдовжки і завширшки квітковою трубкою). Правильні зрослопелюсткові віночки: трубчастий, кулястий, колесоподібний, дзвоникоподібний, лійкоподібний. До неправильних вільнопелюсткових належить метеликовий віночок представників родини бобових. Неправильні зрослопелюсткові віночки: двогубий, одногубий, язичковий, несправжньоязичковий. Вільні пелюстки відрізняються формою, іноді диференційовані на нігтик (вузька нижня частина) та відгин (розширена та відігнута верхня частина). Вільнопелюсткові правильні віночки: гвіздкоподібний, хрестоподібний, зірчастий. Одна чи кілька пелюсток можуть утворювати мішечкоподібний виріст — шпорець, де накопичується нектар (Linaria vulgaris). У деяких К. на внутрішній частині віночка утворюються додаткові вирости у вигляді зубчиків, лусочок, трубочки тощо, формуючи коронку чи привіночoк (Symphytum officinale). При зростанні квітколожа з основою оцвітини і тичинок утворюється своєрідний трубчастий утвір — гіпантій (Rosa canina).

Тичинки складаються з пиляка (мікроспорофілу) і тичинкової нитки, яка може бути різної форми, товщини і довжини або нерозвиненою і тоді тичинки сидячі (фіалка, магнолія). Безплідні тичинки з недорозвиненими пиляками — стамінодії — найчастіше стають нектарниками (чемерник). Пиляки складаються з двох поздовжніх половинок, з’єднаних в’язальцем, і виконують функцію спороутворення. Кожна половинка пиляка поділена найчастіше на два пилкових гнізда — мікроспорангії. У них утворюються мікроспори, або пилкові зерна, які проростають у пилок, або чоловічий гаметофіт. Тичинки можуть розміщуватися на квітколожі вільно, приростати до пелюсток, зростатися між собою (однобратній андроцей) по всій довжині у тичинкову трубку (гарбузові), зростатися лише нитками (мальвові), змикатися пиляками (айстрові) тощо. Інколи між собою зростається по декілька ниток (андроцей двобратній чи багатобратній). Із усіх тичинок К. декілька можуть бути довшими за інші (двосильний андроцей ясноткових, чотирисильний андроцей капустяних). Основними систематичними ознаками андроцею є кількість тичинок, їх розвиненість, розміри, розміщення, ступінь зростання частин, наявність опушення, придатків, нектарників, форма пиляків, спосіб їх розкривання, форма, розміри пилкових зерен, рисунок зовнішньої оболонки екзини тощо.

За кількістю плодолистків та ступенем їх зростання розрізняють монокарпний гінецей — маточка утворена одним плодолистком (бобові), апокарпний гінецей — кожен з декількох плодолистків утворює окрему маточку (жовтцеві), ценокарпний гінецей — плодолистки зростаються й утворюють одну спільну маточку (макові, пасльонові) чи зав’язь, якщо приймочки або стовпчики залишаються вільними (мальвові).

Верхня частина маточки — приймочка — пристосована до утримання пилку та стимулювання його проростання, за формою може бути головчастою, лопатевою, пірчастою тощо. Нижня розширена порожниста частина маточки — зав’язь, в якій утворюються макроспори і розвиваються насінні зачатки, з яких після запліднення розвиваються насінини. Між зав’яззю та приймочкою у більшості К. існує звужена частина — стовпчик. відносно інших частин к. зав’язь може займати різне положення, що визначається формою квітколожа та зростанням зав’язі з ним. Верхня зав’язь (К. приматочкова чи підматочкова) розташована вільно на плоскому, опуклому чи ввігнутому квітколожі, легко відокремлюється від нього (Fragaria vesca). середня зав’язь (К. приматочкова) сидить на дні увігнутого квітколожа чи гіпантія, не зростаючись з ними (Padus racemosa). Напівнижня зав’язь (К. приматочкова) до половини зростається із чашоподібним квітколожем (Sambucus nigra). Нижня зав’язь (К. надматочкова) зростається зі стінками увігнутого (келихо- чи глечикоподібного) квітколожа (Crataegus) і після запліднення перетворюється на соковиту частину несправжніх плодів.

Васильев А.Е., Воронин Н.С., Еленевский А.Г. и др. Ботаника. Анатомия и морфология растений. — М., 1988; Ботаніка. Терміни. Поняття. Персоналії. — К., 1997; Цветковые растения / Под ред. А.Л. Тахтаджяна. — М., 1980; Лотова Л.И. Морфология и анатомия высших растений. — М., 2000.


Інші статті автора