ІМУНОБІОТЕХНОЛОГІЯ (лат. immunitas — звільнення + грец. bios — життя + techne — мистецтво + logos — слово) — галузь біотехнології, що має на меті розробку та отримання біофармацевтичних препаратів, необхідних для корекції імунних дисфункцій. І. об’єднує виробництво вакцин (див. Вакцини), імуноглобулінів крові, імуномодуляторів, імуномедіаторів, моноклональних антитіл та ін.
Методи створення імунобіотехнологічних препаратів залежать від їх призначення та складу. Неспецифічні стимулятори імунної відповіді отримують мікробним синтезом. Продуцентами бактеріальних ліпополісахаридів, що входять до складу таких стимуляторів, служать Pseudomonas aeruginosa (пірогенал), Bacterium prodigiosum (продигіозан), Streptomyces divoreticuli (бестатин), Saccharomyces cerevisiae (зимозан) та ін. Препарати на основі первинних метаболітів мікроорганізмів стимулюють переважно клітинний імунітет, підвищуючи кількість та функціональну активність макрофагів і лейкоцитів у периферичній крові.
Використання генно-інженерних методів дозволило виробляти інтерлейкіни та інтерферони. ЛП на основі рекомбінантних білків отримують, уводячи гени, що містять інформацію про синтез білків людини, таких як гранулоцитарний колонієстимулювальний фактор, альфа-2β-інтерферон, альфа-2α-інтерферон, інтерлейкін-2 до геному Esherichia coli (нейпоген, егіферон, лаферон, пролейкін та ін.) або до цитоплазми у вигляді плазмід (лейкомакс). Промислове виготовлення вакцин проходить у кілька технологічних етапів. Перший з них — накопичення біомаси мікроорганізмів або продуктів їх життєдіяльності. Ця стадія пов’язана з теорією і практикою керованого біосинтезу. Виробничими етапами також є інактивація мікроорганізмів, концентрація, очищення та ліофілізація. Розфасування вакцинних препаратів залежить від способу їх уведення (для перорального використання — рідкі, таблетовані або дражовані препарати, для підшкірного або в/м введення — в ампулах). Контроль виготовленої вакцини проводять на стерильність, щільність мікробної суспензії, імуногенність та інші якості. Імуноглобуліни, імунні сироватки отримують з крові гіперімунізованих тварин або з крові людей-донорів. Гібридомні технології дозволяють створювати діагностичні сироватки на основі моноклональних антитіл. Серед перспективних напрямків І., що знаходяться на стадії пошуку, слід відзначити розробку ЛП-імуномодуляторів з метою лікування аутоімунних захворювань та пошук ЛП, що допоможуть подолати проблеми, пов’язані з трансплантаційним імунітетом.
Герасименко В.Г. Біотехнологічний словник — К., 1991; Імунобіологічні препарати: Довідник / В.В. Смирнов, О.П. Сельнікова, В.Д. Думанський та ін. — К., 2001; Попов Н.Н., Савченко В.Н., Моджекву Ч.Ч., Куринная Е.Г. Виды и средства иммунотерапии. Фармакотерапевтический справочник. — Х., 2002.