ОСВІТА

ОСВІТА — духовний образ людини, який складається під впливом моральних і духовних цінностей, які є надбанням її культурного середовища, а також процес виховання, самовиховання, впливу, шліфування, тобто власне процес формування духовного світу людини. При цьому головним є не обсяг знань, а поєднання їх з особистісними якостями, вміння самостійно розпоряджатися своїми знаннями. За визначенням, прийнятим XX сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО, О. — це процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості та індивідуального росту. В О. завжди є як формальний аспект, тобто духовна діяльність або духовна здатність (яка розглядається поза залежністю від відповідного певному часу матеріалу), так і матеріальний, тобто зміст О. Значення, в якому поняття «О.» вживається зараз, усталилося наприкінці XVIII ст., особливо під впливом Гете, Песталоцці та неогуманістів, і означало тоді загальний духовний процес формування людини, на противагу виховним методам прихильників просвітителів. Відтоді це поняття набуло ширшого значення. Зазвичай говорять про загальну О., яка надається в школі, і про спеціальну О. (напр. наукову, технічну, музичну). Спеціальні та професійні знання можуть розглядатися як О. у справжньому значенні цього слова лише в тому разі, коли вони пов’язані із загальною освітою. О. як захист проти сил, що «знеособлюють» людину, в демократичному суспільстві стає питанням життя як для окремих людей, так і для всього суспільства в цілому. Розрізняють загальну і спеціальну О. Загальна О. (початкова і середня) дає знання, прищеплює вміння та навички, необхідні кожній людині у повсякденному житті. Спеціальна О. озброює людину знаннями, уміннями та навичками, необхідними для працівника — фахівця галузі.

Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К., 1997.