ОТРУЄННЯ

ОТРУЄННЯ — патологічні процеси, що розвиваються внаслідок впливу на людину чи тварину хімічних речовин, які екзогенно потрапили в організм і здатні викликати порушення різних фізіологічних функцій зі створенням небезпеки для життя. О. варто відрізняти від ендогенної (при недостатності функції нирок, печінки) та інфекційної інтоксикації (див. Інтоксикація). О. є постійною проблемою клінічної медицини, оскільки в навколишньому середовищі завжди існують хімічні речовини, що мають токсичні властивості, отруйні рослини і тварини. Так, від О. пестицидами щорічно у світі втрачають працездатність або гинуть понад 500 тис. людей, а від укусів отруйних змій страждають близько 1 млн людей, при цьому для 30–40 тис. вони стають смертельними. Гострі О. мають переважно побутовий, а хронічні — професійний характер. Частота гострих О. зростає пропорційно урбанізації населення та зростанню використання хімічних речовин у домашньому господарстві.

Єдина класифікація О. відсутня у зв’язку з їх етіологічним різноманіттям, великою кількістю отруйних речовин, розмаїтістю шляхів їх надходження в організм, умов і способів взаємодії отрут з організмом. Найбільш поширена класифікація О. за назвою хімічної речовини, що його викликала (напр. О. хлорофосом, миш’яком, дихлоретаном тощо), за назвою групи, до якої належить токсичний агент (напр. О. барбітуратами, кислотами, лугами тощо), за назвою класу, що поєднує різні хімічні речовини щодо їх застосування (напр. О. отрутохімікатами, ліками) або за походженням (напр. О. рослинними, тваринними, синтетичними отрутами). Залежно від шляху надходження отрут в організм розрізняють інгаляційні (через дихальні шляхи), пероральні, перкутанні (через шкіру), ін’єкційні (при парентеральному введенні) отруєння тощо. При характеристиці О. широко використовують існуючі класифікації отрут за принципом їх дії (подразнювальні, припікальні, гемолітичні тощо) і вибіркової токсичності (нефротоксичні, гепатотоксичні, кардіотоксичні тощо). Клінічна класифікація базується на відокремленні гострих і хронічних О., а також на врахуванні оцінки тяжкості стану хворого (легке, середньої тяжкості, тяжке і вкрай тяжке), що з урахуванням умов виникнення О. (побутове, виробниче, медичне) та його причини має велике значення в судово-медичному відношенні. Токсичні речовини, що є причиною О., в узагальненому вигляді можуть бути класифіковані так: 1) отруйні хімічні речовини небіологічної природи (сильні мінеральні кислоти, луги, окиси, з’єднання важких металів і миш’яку, органічні кислоти, хлоровані вуглеводні, фосфорорганічні та фтористі сполуки, ряд синтетичних лікарських речовин тощо; 2) токсичні продукти життєдіяльності деяких бактерій (напр. ботулотоксин), грибів, у т.ч. деякі антибіотики; 3) отрути рослинного походження, найчастіше — алкалоїди і глікозиди, а також сапоніни; 4) отрути тваринного походження, де найбільше значення мають отрути змій і риб, а також членистоногих (каракурта, скорпіона).

Основні клінічні прояви О. залежать від виду і кількості отрути, що потрапила в організм. Клінічна картина гострих О. може розвиватися дуже швидко, з бурхливим прогресуванням функціональних розладів, що призводять до смерті, або повільно — з поступовою появою окремих симптомів і розвитком характерного симптомокомплексу цього О. протягом декількох годин або днів. Патогенез розладів життєдіяльності при О., що формують клінічні прояви, визначається в основному специфічними властивостями отрути, а надалі ці порушення відображають ступінь і характер ушкодження різних функціональних систем. Загальним для всіх видів О. є клінічна наявність психоневрологічних розладів, що розвиваються внаслідок поєднання прямої дії отрути на різні структури центральної та периферичної нервової системи. О. речовинами, що порушують нормальну медіацію нервових процесів на закінченнях периферичних нервів, призводить до тяжких порушень вегетативних функцій (діяльності серця, секреції залоз, тонусу гладких м’язів) унаслідок пригнічення стимуляції адрено- та холінорецепторів. Судомний синдром, що спостерігається при О. різними отрутами, може бути результатом прямого токсичного впливу деяких отрут (стрихніну, похідних ізоніазиду та ін.) на функцію ЦНС, а також проявом супутньої гіпоксії чи набряку мозку. Порушення дихання можуть розвиватися внаслідок розладів газообміну і транспорту кисню на кожному із трьох основних рівнів: у легенях, крові та у тканинах. Це призводить до розвитку різних видів гіпоксії. Другими за значенням є циркуляторні порушення: серцева аритмія, асистолія, колапс, токсичний шок, що зумовлені токсичним ураженням ланок регуляції кровообігу і самої серцево-судинної системи (напр. при О. серцевими глікозидами). Унаслідок їх переваги розвивається так званий первинний токсикогенний колапс, що відзначається у 1–5% випадків смертельних О. У патогенезі порушень функцій печінки і нирок виділяють два основні шляхи їх розвитку: специфічний, пов’язаний з ураженням видільної та знешкоджувальної функцій, та неспецифічний, залежний від участі цих органів у підтримці гомеостазу. Вони не є взаємовиключними.

Загальні принципи надання невідкладної допомоги при О. полягають у необхідності поєднаного проведення таких лікувальних заходів: прискореного виведення токсичних речовин з організму (методи активної детоксикації); термінового застосування специфічної (антидотної) терапії (див. Антидоти), що сприятливо змінює метаболізм токсичної речовини в організмі чи зменшує її токсичність; симптоматичної терапії, спрямованої на захист і підтримку функцій організму, що переважно уражаються певною токсичною речовиною за типом «вибіркової токсичності». При інтоксикації ліками, введеними підшкірно або в/м, виконують інфільтрацію місця ін’єкції 0,25% розчином новокаїну в дозі 10 мл/кг маси тіла, а потім — ізотонічними сольовими розчинами в обсязі 7–10 мл/кг. При в/в введенні ліків у токсичній дозі відразу починають в/в введення плазми крові (10 мл/кг), гемодезу (10 мл/кг), надалі проводять гемодилюцію в обсязі 3–4 мл/кг/год із підтримкою відповідного діурезу. За необхідності промивають шлунок (при О. великою кількістю ягід, рослин, грибів, таблетованою, важкорозчинною чи отрутою, що виділяється у просвіт шлунка) з інтервалом 20–30 хв зондом, уведеним у шлунок через ніс. При О. концентрованими розчинами кислот або лугів хворим перед початком промивання виконують знеболювання в/в уведенням 2% розчину промедолу і 0,1% розчину атропіну по 0,1 мл на рік життя дитини. Застосування сольових проносних і очисна клізма необхідні в усіх випадках потрапляння отрути внутрішньо і при О. через пряму кишку, за винятком О. припікальними отрутами та у хворих з явищами гастроентериту, коли виправдано застосування як проносних вазелінової чи мигдальної олії в дозі 3 мл/кг маси тіла. Ці олії рекомендуються і при О. продуктами перегонки нафти. Протипоказанням для застосування олії є О. жиророзчинними речовинами (фосфором, нафталіном та ін.). Для проведення форсованого діурезу розчини вводять як через шлунок, так і в/в. Водяне навантаження проводять в обсязі 3–5 мл/кг/год при легкому ступені інтоксикації, а при середньотяжкому ступені інфузію починають з 5 мл/кг/год протягом 1-ї години і збільшують протягом наступних 2 год до 12–15 мл/кг/год. При тяжкому ступені інтоксикації кількість рідини, що вводиться, доводять за 3–4 год до 20–25 мл/кг/год. Склад рідини, що вводиться, необхідно підбирати індивідуально, з урахуванням стану центральної та периферичної гемодинаміки, видільної функції нирок, явищ гіпер- або гіповолемії, дегідратації або гіпергідратації. Перитонеальний діаліз застосовують при О. солями важких металів, похідними барбітурової та саліцилової кислот, транквілізаторами і снодійними небарбітурового ряду тощо. Протипоказанням до його проведення є гостра серцево-судинна недостатність, декомпенсований токсичний шок.

БМЭ. — М., 1975. — Т. 18; Вредные вещества в промышленности / Под ред. Н.В. Лазарева и др. — Л., 1976–1977. — Т. 13; Рябец В.А., Зимонт Л.Н. Профессиональная заболеваемость в некоторых зарубежных странах. — М., 1979.