ГУМОРАЛЬНА РЕГУЛЯЦІЯ

ГУМОРАЛЬНА РЕГУЛЯЦІЯ (лат. humor — рідина + regulare — спрямовувати, упорядковувати) — один із механізмів координації функцій між окремими клітинами, органами і фізіологічними системами, що здійснюється через рідкі середовища організму (кров, лімфу, тканинну рідину) за допомогою специфічних і неспецифічних продуктів проміжного обміну. Г.р. передбачає також інші види кореляції та координації функцій (гормональної, іонної), які були виділені деякими авторами в самостійні відділи регуляції. У високорозвинених тварин Г.р. підпорядковується нервовій системі, складаючи разом із нею єдину систему нервово-гуморальних регуляторних пристосувань. Протягом багатьох років обидва види регуляції функцій (нервова й гуморальна) протиставляли один одному. Прихильники неврогенної теорії прагнули довести відсутність хімічної взаємодії між органами і тканинами, а представники гуморального напрямку надавали нервовим відносинам в організмі другорядного значення. Завдяки величезним успіхам ендокринології у другій половині XIX — на початку XX ст. гуморальна теорія набула значного поширення, і більшість дослідників схилялися до думки, що процес регуляції функцій організму зводиться до дії хімічних речовин, перш за все специфічних продуктів, що виділяються залозами внутрішньої секреції, — гормонів. Однак безсумнівно, що в гуморальній функції організму беруть участь не тільки ендокринні залози; значення мають також інші органи, що виділяють у загальну циркуляцію продукти свого обміну. Навіть роль внутрішньосекреторних утворень у координації фізіологічних процесів не може бути зведена до дії одного чи кількох гормонів. При вивченні взаємозв’язку і взаємодії між органами необхідно враховувати всі продукти метаболізму, що виділяються цими органами в загальну циркуляцію. Поряд із гормонами фізіологічне значення мають численні хімічні сполуки, що нерідко супроводжують специфічні речовини і поєднані з ними у складні активні комплекси. Експериментальна й клінічна практика свідчить, що не можна замінити будь-який орган внутрішньої секреції його очищеними або кристалічними гормонами. Дія гормону залежить від фізіологічної активності комплексу специфічних і неспецифічних речовин, що утворюються в процесі метаболізму різних органів і тканин. При вивченні впливу, що чинять окремі органи на функції тієї чи іншої фізіологічної системи або організму в цілому, слід мати на увазі всю сукупність речовин (метаболітів), що надходять у венозну кров, яка відтікає від органів. У цю групу входять специфічні й неспецифічні продукти, що утворюються у процесі клітинного обміну шляхом як синтезу, так і розпаду. Поряд із вивченням фізіологічної дії комплексу речовин, що надходять з органів у кров, велика кількість досліджень, проведених за останні 30–40 років, присвячена поглибленій хімічній диференціації фізіологічно активних речовин, що беруть участь у гуморальному зв’язку між органами, зокрема реалізації передачі нервового імпульсу з нерва на ефектори.

БМЭ. — М., 1958. — Т. 8; Словарь физиологических терминов / Под ред. акад. О.Г. Газенко. — М., 1987.


Інші статті автора