Глюкагон (лат. glucagonum < грец. glykys — солодкий) — гормон пептидної природи (29 амінокислотних залишків), що виробляється α-клітинами острівців Лангерганса підшлункової залози.
Синтезується з білка-попередника: препроглюкагон — проглюкагон — Г. Після синтезу глюкагон депонується в гранулах і вивільняється в кров шляхом екзоцитозу. Секреція глюкагону гальмується глюкозою, іонами Са2+ та інсуліном (див. Інсулін). Концентрація глюкагону у крові змінюється прямопротилежно: відношення інсулін: Г. максимальне під час травлення і мінімальне при голодуванні. Додатковим чинником є особливості раціону. При споживанні продуктів із великою кількістю білків стимулюється секреція і Г., та інсуліну. При споживанні змішаної їжі глюкоза гальмує секрецію глюкагону і запобігає його викид під дією амінокислот. Органи-мішені глюкагону: печінка, міокард, жирова тканина. Глюкагон взаємодіє з рецепторами, локалізованими на плазматичній мембрані, що спричиняє активацію аденілатциклази (див. Аденілатциклаза), підвищення рівня цАМФ, активацію відповідних протеїнкіназ. Дія глюкагону спрямована на стимуляцію розщеплення глікогену печінки до вільної глюкози; пригнічення гліколізу; стимуляцію розщеплення білків, особливо у м’язах; стимуляцію глюконеогенезу в печінці; стимуляцію розщеплення жирів у жировій тканині; стимуляцію утворення кетонових тіл у печінці; гальмування синтезу білків, жирів, фосфоліпідів, холестерину; збільшення клубочкової фільтрації.
Ефекти глюкагону — це перша лінія захисту організму від гіпоглікемії в період голодування або підвищених витрат енергії. Глюкозу в цих умовах використовує мозок, а джерелом енергії для м’язів та інших інсулінзалежних тканинах є жирні кислоти та кетонові тіла.
Боєчко Ф.Ф., Боєчко Л.О. Основні біохімічні поняття, визначення і терміни. — К., 1993; Гонський Я.І., Максимчук Т.П. Біохімія людини. — Тернопіль, 2001.