АЛЬВЕОЛА

АЛЬВЕОЛА (лат. alveolus — коритце, комірка). Легеневі А. — дрібні багатогранні брунькоподібні випинання вздовж стінок альвеолярних мішечків і альвеолярних ходів, через стінки яких відбувається газообмін між газом в А. і кров’ю в капілярах легенів. Система А. становить структурно-функціональну одиницю респіраторного відділу легенів (ацинус), розташовану у стінках респіраторних бронхіол, альвеолярних ходів і мішечків, які й здійснюють газообмін. Ацинус починається бронхіолою 1-го порядку, що дихотомічно поділяється на респіраторні бронхіоли 2-го, а потім 3-го порядку.

Alveolus.tif

Рисунок. Структура часточки легень: 1 — дольовий бронх; 2 — гілка легеневої артерії; 3 — легеневий лімфатичний вузол; 4 — лімфатична судина; 5, 12 — кінцеві бронхіоли; 6 — респіраторні бронхіоли; 7 — альвеолярний проток; 8, 9 — легеневі альвеоли; 10 — плевра; 11 — проток легеневої вени; 13 — гілка бронхіальної артерії; 14 — проток бронхіальної вени

У просвіт бронхіол відкриваються А. Кожна респіраторна бронхіола 3-го порядку у свою чергу підрозділяється на альвеолярні ходи, а кожен альвеолярний хід закінчується декількома альвеолярними. В устях альвеолярних ходів є невеликі пучки гладких м’язових клітин, що на зрізах видні як стовщення. Ацинуси відділені один від одного тонкими сполучнотканинними прошарками; 12–18 ацинусів утворюють легеневу часточку. На стінках альвеолярних ходів і альвеолярних мішечків розташовується кілька десятків А. Загальна кількість їх у дорослих людей досягає в середньому 300–400 млн. Поверхня всіх А. при максимальному вдиху може досягати 100–140 м2, а при видиху вона зменшується у 2–2⅓ рази. А. розділені тонкими сполучнотканинними перегородками (2–8 мкм), у яких проходять кровоносні капіляри, що займають близько 75% її площі. Між А. існує взаємозв’язок у вигляді отворів діаметром близько 10–15 мкм — альвеолярних пор. А. мають вигляд відкритого пухирця діаметром близько 120–140 мкм. Внутрішня їх поверхня вистелена двома основними видами клітин: респіраторними альвеолоцитами (клітини 1-го типу) і секреторними альвеолоцитами (клітини 2-го типу). Респіраторні альвеолоцити, або альвеолоцити 1-го типу, займають близько 95% поверхні альвеол. Вони мають неправильну сплющену витягнуту форму. Товщина клітин у тих місцях, де розташовуються їхні ядра, досягає 5–6 мкм, тоді як в інших ділянках вона коливається в межах 0,2 мкм. На вільній поверхні цитоплазми цих клітин є дуже короткі цитоплазматичні вирости, звернені в порожнину А., що збільшує загальну площу зіткнення повітря з поверхнею епітелію. У їх цитоплазмі виявляються дрібні мітохондрії й піноцитозні пухирці. До без’ядерних ділянок альвеолоцитів 1-го типу прилягають також без’ядерні ділянки ендотеліальних клітин капілярів. У цих ділянках базальна мембрана ендотелію кровоносного капіляра може впритул наближатися до базальної мембрани епітелію. Завдяки такому зв’язку клітин А. та капілярів бар’єр між кров’ю і повітрям (аерогематичний бар’єр) є надзвичайно тонким — у середньому 0,5 мкм. Місцями його товщина збільшується за рахунок тонких прошарків пухкої волокнистої сполучної тканини. Альвеолоцити 2-го типу, які часто називаються секреторними у зв’язку з участю в утворенні сурфактантного альвеолярного комплексу (САК), або великими епітеліоцитами, крупніші, ніж клітини 1-го типу, і мають кубічну форму. У цитоплазмі цих альвеолоцитів, крім органел, характерних для секреторних клітин (розвинута ендоплазматична мережа, рибосоми, апарат Гольджі, мультивезикулярні тільця), є осміофільні пластинчасті тільця — цитофосфоліпосоми, що служать маркерами альвеолоцитів 2-го типу. Вільна поверхня цих клітин має мікроворсинки. Альвеолоцити 2-го типу активно синтезують білки, фосфоліпіди, вуглеводи, які утворюють ПАР, що входять до складу САК. Останній містить три компоненти: мембранний компонент, гіпофазу (рідкий компонент) і резервний сурфактант — мієліноподібні структури. У фізіологічних умовах секреція ПАР відбувається за мерокриновим типом. ПАР відіграють важливу роль у запобіганні спаданню А. при видиху, а також у запобіганні проникненню крізь стінку А. мікроорганізмів з вдихуваного повітря і транссудації рідини з капілярів міжальвеолярних перегородок в А. Крім описаних видів клітин, у стінці А. і на їхній поверхні виявляються макрофаги. Вони відрізняються численними складками цитолеми, що містять пилові частки, які фагоцитуються, фрагменти клітин, мікроби, частки сурфактанта. У цитоплазмі макрофагів завжди знаходиться значна кількість ліпідних крапель і лізосом. Макрофаги проникають у просвіт А. з міжальвеолярних сполучнотканинних перегородок. Альвеолярні макрофаги, як і макрофаги інших органів, мають кістковомозкове походження. Зовні до базальної мембрани альвеолоцитів прилягають кровоносні капіляри, що проходять по міжальвеолярних перегородках, а також мережа еластичних волокон, що обплітають А. Крім еластичних волокон, навколо А. розташовується підтримуюча їх мережа тонких колагенових волокон, фібробласти, гладкі м’язові клітини. А. тісно прилягають одна до одної: одна поверхня капілярів, що обплітають А., знаходиться на межі з однією А., а інша — із сусідньою. Це забезпечує оптимальні умови для газообміну між кров’ю, що протікає по капілярах, і повітрям, що заповнює порожнини А.

 Гистология, цитология и эмбриология / Под ред. проф. Ю.И. Афанасьева, проф. Н.А. Юриной. — М., 2001; Українсько-англійський медичний ілюстрований словник Дорланда. У 2 т. — Львів, 2007. — Т. 1.


Інші статті автора