ДИСБАКТЕРІОЗ (грец. dys- — порушення + bacterium + -osis) — це кількісні та якісні зміни в складі нормофлори різних ділянок організму. В останні роки поряд з терміном «дисбактеріоз» часто вживається термін «дисбіоз». Сформувавшись у процесі еволюції у всіх відкритих системах людини, мікробні біоценози є специфічною багатофункціональною системою, що виконує винятково важливу роль у забезпеченні оптимальних умов існування організму — хазяїна.
Якісний та кількісний склад мікрофлори різних екосистем організму регулюється специфічними взаємозв’язками між окремими компонентами біоценозу, а також фізіологічними факторами макроорганізму. Центральне місце в загальній мікроекологічній системі посідає біоценоз товстого кишечнику. Основу кишкового біоценозу здорової людини становлять анаеробні неспоротворні бактерії (95–98%), серед яких домінують представники родів Bifidobacterium, Lactobacillus та Propionibacterium. У процесі своєї життєдіяльності ці мікроорганізми відіграють важливу роль у неспецифічному захисті організму, сприяють підтриманню постійного біохімічного, біологічного середовища стравоходу, виконують антагоністичну, ферментативну, вітаміноутворювальну, метаболічну функції та підвищують імунологічну реактивність організму. Однак мікроекологічна система відрізняється високою залежністю від різних екзогенних та ендогенних факторів. Зокрема, неправильний або незвичний ритм харчування, недодержання санітарно-гігієнічних норм, безконтрольне та необґрунтоване застосування антибактеріальних препаратів, алергічні реакції, захворювання органів травлення, кишкові інфекції, зниження імунологічної реактивності організму та ін. Багаточисленність факторів, які призводять до дисбіозних порушень, є однією з причин масового розповсюдження Д. серед населення різних вікових груп. Майже у 90% населення України відмічають Д. різного ступеня тяжкості. Основні порушення кишкової мікрофлори, як правило, супроводжуються дефіцитом біфідобактерій, лактобацил і пропіоновокислих бактерій та зростанням на цьому фоні кількості умовно-патогенних мікроорганізмів. Залежно від глибини змін в мікроценозі Д. оцінюють за ступенем тяжкості. Виділяють 4 ступені розвитку Д. кишечнику: 1-й — компенсований, 2-й — субкомпенсований, 3-й — декомпенсований локалізований, 4-й — декомпенсований генералізований.
Корекція дисбіотичних порушень здійснюється за допомогою замісної бактеріотерапії, що ґрунтується на застосуванні пробіотиків. Серед препаратів цього напрямку виділяють 3 основні групи. Перша група — пробіотики, які містять живі, спеціально підібрані штами мікрооргамізмів однієї або декількох культур молочнокислих бактерій із родів Lactobacillus або Bifidobacterium. Друга група — пребіотики — препарати немікробного походження, до складу яких входять специфічні субстанції, які стимулють ріст та розвиток нормальної мікрофлори кишечнику. Третя група — симбіотики, які містять живі мікрооргамізми в суміші з харчовими добавками та метаболітами цих бактерій, що забезпечує їм симбіотичний ефект дії. Серед пробіотиків на особливу увагу заслуговують мультипробіотики — препарати нового покоління, і пріоритет у їх виробництві належить Україні.
Бондаренко В.М., Грачева Н.М. Дисбиотические состояния и лечебные мероприятия при них // Вестник РАМН. — 2005. — № 12; Грачева Н.М., Бондаренко В.М. Пробиотические препараты в терапии и профилактике дисбактериоза кишечника // Инфекционные болезни. — 2004. — Т. 2. — № 2; Парфенов А.И. Синдром раздраженного кишечника // Избранные главы клинической гастроэнтерологии / Под ред. Л.Б. Лазебника. — М., 2005.