ЕМУЛЬСІЇ ДЛЯ ПАРЕНТЕРАЛЬНОГО ЗАСТОСУВАННЯ (лат. emulsiones ad usum paranteralem) — однорідна на зовнішній вигляд лікарська форма, виготовлена із взаємно нерозчинних тонкодиспергованих рідин, призначених для парентерального застосування, які служать забезпеченням енергетичних ресурсів організму, транспорту корисних речовин до органів та тканин. За складом Е.п.з. належать до субстратовмісних ЛП для парентерального живлення організму в критичних ситуаціях. Емульсії — кінетично нестійкі системи, їх стабільність залежить від щільності, в’язкості середовища, а також від швидкості осідання та розміру часток. Тому Е.п.з. потребують тонкого диспергування дисперсної фази з метою виключення емболії при введенні в русло крові; не повинні мати ознак розшарування. Агрегативна стійкість забезпечується наявністю заряду на поверхні часток, сольватним шаром, оболонкою з ВМС або ПАР навколо часток дисперсної фази. Важливим аспектом в/в емульсій є швидкість вивільнення лікарських речовин із дисперсної системи, на яку суттєво впливають їх здатність до дифузії, коефіцієнт їх розподілу, розмір часток (до 40 мкм, визначається методом мікроскопії) та в’язкість масляної фази.
У зв’язку з можливістю інфікування організму до вихідних матеріалів, умов приготування і готової продукції для парентерального введення висуваються особливі вимоги: висока чистота, апірогенність, відсутність механічних включень, стерильність, стабільність, ізотонічність, ізоіонічність, ізогідричність, реактогенність, певна іонна сила та в’язкість відповідно до в’язкості крові.
Значне місце при парентеральному живленні належить інфузійним препаратам, до складу яких входять жири (енергетична цінність понад 38 кДж/г або 9 ккал/г). Рослинні жири і фосфоліпіди містять значну кількість незамінних поліненасичених жирних кислот (лінолеву, ліноленову, арахідонову), які виконують важливу роль в обмінних процесах, є постійними структурними елементами клітинних мембран (мембранні ліпіди) та попередниками простагландинів. До складу рослинних жирів входять також жиророзчинні вітаміни А, D, E, K. Низка жирових основ містить рослинні олії: соєву, оливкову, кунжутну, бавовникову, соняшникову. Водні розчини гліцерину та сорбіту в жирових Е.п.з. забезпечують їх осмолярність та підвищують стійкість. Стабілізація емульсій здійснюється за рахунок додавання емульгаторів, найчастіше — фосфоліпідів, виділених з яєчного жовтка, мозку великої рогатої худоби, соняшника, сої. Склад емульгатора підбирається залежно від складу емульсії й концентрації нейтральних ліпідів, що містять фосфатидилхолін, сфінгомієлін, фосфатидилетаноламін, фосфатидилсерин. Крім фосфоліпідів рослинного та тваринного походження, використовують неіонні ПАР (блоксополімери пропілен- та етиленоксиду, ефіри поліоксиетилену та сорбітану), похідні холевої кислоти, вищих жирних кислот (олеїнової, стеаринової, пальмітинової, лінолевої, ліноленової, міристинової) або їх фізіологічно прийнятних солей, середньоланцюгових жирних кислот (напр. каприлової, капронової), основних аміноксилот (L-лізину). Обов’язковою умовою є відсутність у складі емульгаторів речовин із високою гемолітичною активністю. Оптимальний розмір часток емульсії для парентерального годування — 0,8–1,0 мкм, що досягається шляхом їх механічного та ультразвукового диспергування. При диспергуванні важливе значення мають вибір кількості емульгатора, порядок змішування складових, рН системи та температурний режим приготування емульсій. Для стерилізації емульсій найчастіше використовують термічний метод та ультрафільтрацію. Останній є більш прогресивним.
Медичною промисловістю виробляються й широко використовуються в лікувальній практиці такі ЛП, як Інтраліпід (Швеція), Ліпофундин (Німеччина, Фінляндія), Веноліпід (Японія), Ліпозин (США) та ін. Львівською науковою школою (професор Ф.А. Жогло зі співавторами) розроблений препарат Ліпідин, що є 20% емульсією олії соняшникової, стабілізованою 1% рослинним фосфатидилхоліном. Особливу групу складають жирові емульсії, що містять різні АФІ, які можуть доставляти в певні органи та тканини «ультраемульсії». Вони здатні проходити крізь гематоенцефалічний бар’єр, вибірково накопичуватися в гліобластомі і саркомі (напр. жиророзчинний цитостатик); за їх допомогою можна доставляти в тканини транквілізатори, вітаміни та інші лікарські речовини. Широкого використання в медичній практиці набули емульсії антигемолітичної дії, що знижують гемоліз еритроцитів. Максимальну антигемолітичну активність мають ЛП, до складу яких входить 60–65% фосфатидилетаноламіну, одержаного зі спинного мозку великої рогатої худоби. Для лікування гемолітичних явищ використовують амінофосфатид, що містить до 3% жирової емульсії фосфоліпідів і здатний затримувати гемоліз на 95–100%. Значного поширення набули також емульсії на основі фторвуглецевих сполук, які призначені для перенесення кисню в організмі. На основі цих емульсій запропоновані ЛП для кровозаміщення, в яких емульгатором є комплекс фосфоліпідів (20% фосфатидилетаноламіну, 60% фосфатидилхоліну та 20% холестерину). Емульсії перфторвуглеводів успішно використовуються при лікуванні кардіоплегії, операціях на відкритому серці, регіонарній перфузії кінцівок, кровозаміщенні та лікуванні геморагічного шокового стану.
Нормативна документація на інфузійні ЛП для парентерального живлення містить такі розділи: опис, якісне визначення, прозорість, колір, механічні включення, стерильність, пірогенність, токсичність, осмолярність, реактогенність (для високомолекулярних розчинів), об’єм наповнення, кількісне визначення, маркування та упаковку.
Промислова технологія ліків: У 2 т. — Т. 2 / В.І. Чуєшов, М.Ю. Чернов, Л.М. Хохлова та ін. — Х., 1999; Технология и стандартизация лекарств: Сб. науч. тр. / Под ред. В.П. Георгиевского, Ф.А. Конева. — Х., 2000.