ХОЛЕРА (грец. cholerо — жолоб, ринва) — гостра інфекційна хвороба, що характеризується ураженням тонкої кишки, зневодненням організму, порушенням електролітного балансу та інтоксикацією. Це особливо небезпечна карантинна інфекція. Збудниками Х. є біовари Vibrio cholerae: Vibrio сholerae asiaticae та Vibrio El-Tor з роду Vibrio, родини Vibrionacea. Холерні вібріони мають форму зігнутої палички-коми 1,5–3 мкм завд. і 0,2–0,3 мкм завт.; дуже рухливі, монотрихи, не утворюють спор і капсул, грамнегативні. Холерні вібріони порівняно стійкі до факторів зовнішнього середовища, особливо біовар Ель-Тор. Вони довго зберігають життєздатність у воді, ґрунті, стічних водах каналізації, у пляжному піску, морській воді, на продуктах (протягом 1–4 міс). За певних умов вони можуть розмножуватися навіть у водоймах, мулі. Усі вібріони малостійкі до дії прямого сонячного світла, висушування. При температурі 80 °С вони гинуть протягом 5 хв, досить чутливі до дії дезінфекційних засобів, високочутливі до кислот. Так, хлороводнева кислота навіть у розведенні 1:10 000 діє на них згубно. Холерні вібріони дуже чутливі до дії шлункового секрету. Холерний вібріон має О- та Н-антигени, за будовою О-антигену розрізняють більш ніж 150 серогруп Vibrio cholerae. Тільки представники серогруп О1 і О139 є збудниками холери. Холерні вібріони здатні продукувати термостабільний ендотоксин та екзотоксин-холероген. Останній викликає гіперсекрецію води і хлоридів у просвіт кишок, порушення зворотного всмоктування натрію, внаслідок чого виникає діарея, а пізніше блювання, що зумовлює зневоднення організму.
Х. — типовий антропоноз. Джерелом інфекції є хворі люди і бактеріоносії. Хворі виділяють збудник з фекаліями і блювотними масами у будь-який період хвороби. Механізм зараження Х. — фекально-оральний; збудник потрапляє в організм найчастіше через воду, рідше — через продукти харчування чи контактно-побутовим шляхом. Вібріони потрапляють через рот у шлунок, у тонку кишку, де розмножуються та виділяють екзотоксин. Екзотоксин порушує водно-сольовий обмін, внаслідок чого розвивається різке зневоднення організму та ацидоз. При руйнуванні вібріонів вивільнюється ендотоксин, що зумовлює інтоксикацію. Інкубаційний період триває від кількох годин до п’яти днів. Хвороба починається гостро з підвищення температури тіла до 38–39 °С, проносу — ознак гострого ентериту. Кал швидко стає водянистим і далі нагадує рисовий відвар. Через кілька годин, іноді через добу, до проносу приєднується багаторазове блювання. Ця стадія триває 1–3 дні, потім можливе спонтанне видужання (легка форма Х.) або перехід у подальшу стадію — гастроентерит (форма середньої тяжкості). Різке зневоднення призводить до порушень з боку діяльності серцево-судинної та дихальної систем, а також судом. Далі хвороба переходить до третьої стадії (тяжка форма Х.) — холерного алгіду. Якщо своєчасне лікування не проводиться, хвороба переходить у фазу асфіксії, холерну кому. Смерть настає на тлі втрати свідомості, повторних нападів колапсу, тахіпное, судом. У летальних випадках тривалість хвороби не перевищує 3–4 дні.
Матеріалом для дослідження в мікробіологічній діагностиці є блювотні маси, фекалії, харчові продукти, вода. Бактеріологічний метод є основним, за допомогою якого ідентифікують збудник та здійснюють внутрішньовидову ідентифікацію (встановлення біовару). Для експрес-діагностики Х. використовують найчастіше реакцію імунофлюоресценції (РІФ).
Першочерговою і найефективнішою у хворих на Х. є патогенетична терапія. Вона передбачає лікувальні заходи, спрямовані насамперед на боротьбу із зневодненням і втратою організмом хворого мінеральних солей, з ацидозом, а також на нейтралізацію і виведення токсинів з організму. Для парентеральної регідратації використовують сольові розчини Квартасіл, Ацесіль, Хлосіль, Лактосіль. В етіотропній терапії застосовують спочатку в/в, пізніше пероральне введення антибіотиків групи тетрацикліну або левоміцетину, стрептоміцину.
Найважливішим елементом профілактики є раннє виявлення хворих і вібріоносіїв та їх ізоляція. Карантинні заходи (ізоляція контактних осіб) проводяться протягом 5 діб. Особам, які були в тісному контакті з хворим на Х., проводять негайну профілактику. З цією метою застосовують тетрациклін. Проводиться ретельне епідеміологічне дослідження кожного випадку Х. (вібріоносійства). У разі виявлення випадків Х. здійснюють оперативний епідеміологічний аналіз і уточнюють межі осередку. Необхідними засобами є профілактична і завершальна дезінфекція, бактеріологічне обстеження на наявність збудника Х. об’єктів зовнішнього середовища. У випадках Х. обмежують користування водоймами, міграцію населення. Проводиться широка санітарно-просвітня робота. Профілактика Х. передбачає санітарну охорону кордонів від завезення інфекції зовні. У разі несприятливої епідеміологічної ситуації вирішується питання щодо вакцинації населення. З цією метою застосовують холерну вбиту вакцину та холероген-анатоксин.
Краткая медицинская энциклопедия / Под ред. В.И. Покровского. — М., 2001; Словник з мікробіології, вірусології, імунології та інфекційних захворювань / За ред. проф. Г.Г. Палія. — Вінниця, 1995; Хазенсон Л.Б., Чайка Н.А. Иммунологические основы диагностики и эпидемиологического анализа кишечных инфекций. — М., 1987.