ХОЛЕМІЯ (cholaemia < грец. cholе — жовч + haіma — кров; син. жовчокрів’я) — накопичення в крові складових частин жовчі, головним чином, жовчних кислот.
У розвитку Х. важливу роль відіграє порушення печінково-кишкової циркуляції жовчних кислот, що виникає при обтурації жовчних протоків і ураженні паренхіми печінки. Х. розвивається при холедохолітіазі, склерозуючому холангіті, стисненні загальної жовчної протоки збільшеними лімфатичними вузлами, папіліті, раку загальної жовчної протоки і фатерового соска, а також при гепатиті, цирозі печінки та ін. Проявляється болісним свербежем шкіри, який виникає внаслідок подразнення жовчними кислотами закінчень шкірних нервів; порушенням сну, депресивним станом, схильністю до брадикардії та артеріальної гіпотензії, зумовленими токсичним впливом жовчних кислот і білірубіну на центральну і периферичну нервову систему. Серйозною ознакою Х. є зниження згортання крові та розвиток геморагічного діатезу внаслідок порушення всмоктування вітаміну К у кишечнику.
Лікування при Х. спрямоване на відновлення відтоку жовчі (застосування холекінетиків — магнію сульфату, препаратів барбарису та холеспазмолітиків — папаверину, дротаверину); зменшення всмоктування з кишечнику речовин, що беруть участь у синтезі жовчних кислот (призначення колестираміну); зниження концентрації жовчних кислот і частково білірубіну в крові шляхом гемосорбції; профілактику кровотечі (введення менадіону) (див. Жовтяниця).
БМЭ. — М., 1986. — Т. 27; Дунаевский О.А. Дифференциальная диагностика заболеваний печени. — М., 1985; Казанов А.И. Функциональная диагностика болезней печени. — М., 1988.