Тахікардія (лат. tachycardia < грец. tachys — швидкий + kardia — серце) — підвищення ЧСС до 100 уд./хв і більше. Тахікардія проявляється прискоренням пульсу, можливе відчуття серцебиття. Залежно від місця розташування водія ритму в провідній системі серця розрізняють номотопну (синусову) Т., надшлуночкову Т. (водій ритму розташовується в передсердях або в атріовентрикулярному вузлі) і шлуночкову Т. (водій ритму — в одній із ніжок пучка Гіса); вид Т. визначається за ЕКГ. У фізіологічних умовах Т. є синусовою. Вона виникає при фізичному і нервовому напруженні, сексуальному збудженні, раптовому переляку та ін.; її механізм пов’язаний із підвищенням тонусу симпатичних нервів, виділенням значної кількості адреналіну. Тахікардія може бути зумовлена рефлекторними впливами на серце з боку різних внутрішніх органів (шлунок, нирки та ін.). Фізіологічна Тахікардія характерна для новонароджених і дітей раннього віку у зв’язку з незрілістю парасимпатичної іннервації серця. Т. відзначається при підвищенні температури тіла (у середньому ЧСС зростає на 8–10 уд./хв при підвищенні температури на кожен градус вище 37 °С), порушеннях електролітного обміну (гіпокаліємії, гіпомагніємії). Тахікардія часто виникає при захворюваннях серцево-судинної системи (передчасне збудження шлуночків при наявності аномальних шляхів проведення імпульсів; органічні ураження міокарда — міокардити, інфаркт міокарда, пороки серця; артеріальна гіпотензія та ін.). Необхідно особливо відзначити пароксизмальну Т., напад якої починається й припиняється раптово, ЧСС досягає 130–250 уд./хв, можливе відчуття серцебиття, слабкість, стиснення чи біль за грудиною, блідість, іноді ціаноз губ, пульсація шийних вен, зниження АТ, поліурія. Т. виявляють і при патології нервової системи (неврози, нейроциркуляторна дистонія та ін.), анеміях, крововтраті, хворобах залоз внутрішньої секреції (гіперфункція щитоподібної залози), багатьох інфекційних захворюваннях, інтоксикаціях. Нерідко Тахікардія буває у курців. Тривала Т. несприятливо позначається на стані міокарда у зв’язку з підвищенням його потреби в кисні, особливо у пацієнтів з ішемічною хворобою серця.
Тахікардія типова для фармакодинаміки багатьох ЛП. Блокатори М-холінорецепторів викликають її шляхом зменшення гальмівного впливу блукаючого нерва на серце. Прямі й непрямі α-, β-адреноміметики, глюкагон, дофамін, препарати тиреоїдних гормонів підвищують збудливість синусового вузла. Блокатори гангліорецепторів усувають як симпатичні, так і парасимпатичні впливи на серце; як наслідок, переважає ефект більш значущої для контролю ЧСС блокади парасимпатичних гангліїв. Нітроксидергічні вазодилататори (особливо нітрогліцерин, нітропрусид натрію), блокатори α-адренорецепторів, дигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів (особливо ніфедипін) викликають барорефлекторну тахікардію у зв’язку з вазодилатацією, на яку реагують механорецептори судинної стінки. Метилксантини (кофеїн, теофілін) спричиняють розвиток Т. внаслідок антагонізму з аденозиновими рецепторами та інгібування фосфодіестерази з накопиченням цАМФ. У більшості випадків Тахікардії, яка викликається ЛП, є їх побічним ефектом. Тахікардія характерна для передозування таких наркотичних і токсичних засобів, як амфетамін, кокаїн, ефедрон, кофеїн, діетиламід лізергінової кислоти, мескалін, фенциклідин та ін. Надшлуночкова пароксизмальна Т. можлива при дигіталісній інтоксикації.
Фізіологічна Тахікардія не потребує корекції. Лікування небезпечних форм Тахікардії залежить від її походження. Пароксизмальна Тахікардія вимагає невідкладної допомоги. При її надшлуночковій формі ефективне рефлекторне підвищення тонусу блукаючого нерва (натужування на висоті глибокого вдиху, масаж каротидного синуса — ділянки сонної артерії на шиї, натискування на очні яблука). При відсутності ефекту в/в вводять АТФ, антиаритмічні препарати — верапаміл, прокаїнамід, аміодарон, аймалін, дизопірамід, дигоксин (крім випадків дигіталісної інтоксикації). Препаратом вибору в разі шлункової пароксизмальної Тахікардії є лідокаїн. При неефективності фармакотерапії показана електроімпульсна терапія (див. Порушення ритму і провідності серця).
Клиническая токсикология детей и подростков / Под ред. И.В. Марковой, В.В. Афанасьева, Э.К. Цыбулькина, М.В. Неженцева. — СПб., 1998; Кушаковский М.С., Журавлева Н.Б. Аритмии и блокады сердца. — Л., 1983; Неотложные состояния и экстренная медицинская помощь / Под ред. Е.И. Чазова. — М., 1988; Окороков А.Н. Лечение болезней внутренних органов. — М., 2004; Федюкович Н.И. Внутренние болезни. — Ростов н/Д, 2001; Харкевич Д.А. Фармакология. — М., 2001.