ХЛОРОТІАЗИД

Хлоротіазид (Chlorothiazidum), 6-хлор-2Н-1,2,4-бензотіадіазин-7-сульфонамід-1,1-діоксид.

C₇H₆ClN₃O₄S₂                                        Мол. м. 295,7

АФІ синтетичного походження. Білий або майже білий кристалічний порошок, дуже малорозчинний у воді, помірно розчинний в ацетоні, малорозчинний у спирті, розчиняється в розведених розчинах лугів. УФ-спектр: λ_max = 225 нм ( = 725–800), λ_max = 292 нм ( = 425–455), плече при 310 нм, у натрію гідроксиді. Зберігають у щільно закупореному контейнері в захищеному від світла місці.

Ідентифікують за ІЧ-спектром поглинання субстанції; за УФ-спектром; методом ТШХ; за виділенням амоніаку при нагріванні з кристалічним натрію гідроксидом (посиніння червоного лакмусового паперу) та виділенням сірководню при підкисленні (почорніння свинцево-ацетатного паперу). Кількісно визначають методом титрування гідроксидом тетрабутиламонію з потенціометричним фіксуванням точки еквівалентності.

Фармакологічна група. C03A A04; C03A B04; C03A H01 — діуретики групи тіазидів.

Фармакологічні ефекти. Пригнічує реабсорбцію NaCl у початкових сегментах дистальних ниркових тубул. Одночасно з іонами Na⁺ і Сl^—, виводяться також іони К⁺ і Мg²⁺. Проте іони Са²⁺ і солі сечової кислоти затримуються. В останньому випадку спрацьовує механізм конкуренції відносно активної тубулярної секреції препарату. Слаборозчинний у ліпідах препарат доводиться вводити у відносно високих дозах.

Застосування. Артеріальна гіпертензія. Набряки при серцевій, нирковій, печінковій недостатності. Ожиріння. Нецукровий діабет (див. Діуретики).

От субстанции к лекарству / Под ред. В.П. Черных. — Х., 2005; European Pharmacopoeia 5; Clarke’s isolation and identification of drugs / Editor A.C. Moffat. — London, 1986.