Хінолін (італ. china) — конденсована ароматична гетероциклічна структура, якій притаманні реакції за участю гетероатома, електрофільного та нуклеофільного заміщення, окиснення, відновлення. Хінолін — безбарвна рідина із запахом піридину (1-азанафталін, бензо[b]піридин). Мол. м. 129,15. У вологому повітрі на світлі жовтіє, Тпл –15,2 °С, Ткип 236,6 °С, 108,8 °С/10 мм рт. ст.; d420 1,0929, nD20 1,6268. Добрерозчинний в етанолі, етері, бензені, погано розчиняється у воді; гігроскопічний; переганяється з водяною парою.
За основними властивостями хінолін сильніший, ніж анілін, і слабший, ніж піридин (pKa 4,90), легко протонується за атомом нітрогену, з алкіл-, деякими арил-, ацилгалогенідами та діалкілсульфатами утворює відповідні четвертинні солі N-R-хінолінію.
Електрофільне заміщення хіноліну у м’яких умовах відбувається переважно в положенні 5 і 8, напр. сульфування концентрованої H2SO4 при слабкому нагріванні, нітрування нітрувальною сумішшю при 0 °С або галогенування у концентрованій H2SO4 за наявності Ag2SO4. Нітрування нітрувальною сумішшю при нагріванні призводить до утворення суміші 5,7- і 6,8-динітрохінолінів. Галогенування хіноліну у CCl4 та нітрування азотною кислотою в оцтовому ангідриді відбувається за механізмом приєднання-відщеплення і призводить до утворення відповідних 3-заміщених похідних. Нуклеофільне амінування хіноліну NaNH2 за реакцією Чичибабіна, гідроксилювання KOH, алкілування реактивами Гриньяра проходить переважно в положенні 2. При каталітичному гідруванні над Pt Х. перетворюється на 1,2,3,4-тетрагідрохінолін, при подальшому гідруванні — в декагідрохінолін. Окиснення надкислотами зумовлює утворення хіноліну -N-оксиду, під дією лужного розчину KMnO4 або SeO2 у гарячій H2SO4 утворюється 2,3-піридиндикарбонова (хінолінова) кислота.
Хінолін отримують з продуктів перегонки кам’яновугільної смоли, нафтових дистилятів (Ткип = 230–240 °С), тютюну.
Синтетично хінолін та його похідні отримують:
1) нагріванням анілінів з гліцерином за наявності концентрованої H2SO4 та нітробензену (реакція Скраупа):
2) взаємодією анілінів з альдегідами, що здатні до кротонової конденсації за наявності кислот (синтез Дебнера — Міллера):
3) взаємодією о-аміноацетофенонів з карбонільними сполуками (синтез Фрідлендера):
Похідні хіноліну — основа багатьох ЛП, переважно протимікробної дії. У медицині застосовують похідні 8-гідроксихіноліну (нітроксолін), амінохінолінів (плазмохін, пентахін та ін.), а також хінолону-2 (налідиксова кислота, норфлоксацин, ципрофлоксацин та ін.). Ядро Х. входить до складу хінолінових алкалоїдів, до яких належать, напр. алкалоїди хінного дерева (цинхонін та хінін). Похідні хіноліну використовують у виробництві ціанінових барвників. Хінолін— висококиплячий слабкоосновний розчинник для неорганічних та органічних речовин.
Джилкрист Т. Химия гетероциклических соединений. — М., 1996; Общая органическая химия: В 12 т. / Под общ. ред. Д. Бартона и У.Д. Оллиса. — Т. 8. Азотсодержащие гетероциклы / Под ред. П.Г. Сэммса. — М., 1985; Черних В.П., Зіменковський Б.С., Гриценко І.С. Органічна хімія / За заг. ред. В.П. Черних. — Х., 2008.