Вени (лат. venae) — це судини, по яких кров тече до серця. Вени вивчає флебологія.
Розрізняють два типи вен:
- Безм’язові;
- М’язові.
Вени безм’язового типу є в твердій і м’якій мозкових оболонках, сітківці ока, кістках, селезінці й інших органах імунної системи. У стінках цих Вени ендотеліоцити прилягають до базальної мембрани, що зовні покрита тонким шаром пухкої волокнистої сполучної тканини. Стінки безм’язових вен зрощені зі сполучною тканиною органів, де ці вени розташовуються, тому вони зберігають свій просвіт, їх стінки не стикаються.
Вени м’язового типу можуть мати у своїх стінках слабко, середньо або сильно розвинуті елементи непосмугованих м’язів. Вени зі слабким розвитком гладком’язового шару головним чином розташовуються у верхніх відділах тулуба, в ділянці шиї та голови. У міру збільшення калібру вен у їхніх стінках з’являються циркулярно орієнтовані міоцити. У вен середнього калібру над базальною мембраною розташовується підендотеліальна сполучна тканина, в якій присутні окремі еластичні волокна. Середня оболонка утворена 2–3 шарами циркулярно орієнтованих міоцитів, між якими проходять пучки колагенових та еластичних волокон. Зовнішня оболонка (адвентиція) у венах середнього калібру утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, в якій розташовані кровоносні судини, нервові волокна (нерви). У стінках великих вен у середній оболонці є невелика кількість циркулярно орієнтованих міоцитів. Зовнішня оболонка товста, утворена сполучною тканиною. Дрібні, середні й деякі великі вени мають венозні клапани (valvulae venosae) — напівмісячні складки внутрішньої оболонки, що зазвичай розташовуються попарно. Усередину цих складок проникають волокна сполучної тканини.
Найбільшу кількість клапанів мають вени нижніх кінцівок. Клапани пропускають кров у напрямку до серця і перешкоджають її зворотному плину. Обидві порожнисті вени, вени голови та шиї, ниркові, ворітна, легеневі В. клапанів не мають. Венозні синуси, в які відтікає кров від головного мозку, розташовуються в товщі (розщепленнях) твердої оболонки головного мозку і мають стінки, що забезпечують безперешкодну течію крові з порожнини черепа у позачерепні (внутрішні яремні) В. Залежно від топографії та положення В. у тілі й органах їх підрозділяють на поверхневі (venae superficiales) та глибокі (venae profundae). Глибокі В. у подвоєній кількості (парно) прилягають до однойменних артерій кінцівок, тому їх називають супровідними В. Назви глибоких В. аналогічні назвам артерій, до яких вони прилягають: ліктьова артерія — ліктьова В., плечова артерія — плечова В. Поверхневі В. з’єднуються з глибокими за допомогою В., що виконують роль венозних анастомозів. Сусідні вени нерідко з’єднуються між собою численними анастомозами, що утворюють у сукупності венозні сплетіння (plexus venosus). У цілому кількість вен перевищує кількість артерій.
Найбільш великі вени великого кола кровообігу — верхня і нижня порожнисті В. У нижню порожнисту впадають печінкові В. з їх притоками. Притоки однієї великої (магістральної) В. з’єднуються між собою внутрішньосистемними венозними анастомозами. Вени утворюють так звану ємнісну ланку системи кровообігу. Тонус вен та кровообіг в них є об’єктами фармакологічної корекції. Так, сильними венозними дилататорами є нітропрусид натрію, нітрогліцерин та інші нітрати. Венотонізуючий ефект виявляє тритерпеновий сапонін есцин та флавоноїди насіння кінського каштана (Ескузан, Венітан, Есфлазид), комбінований препарат Есавен, а також діосмін (Детралекс), рутозид (Венорутон), троксерутин (Троксевазин) та інші флеботропні препарати.
Літ: Анатомия человека: В 2 т. Т. 2 / Под ред. М.Р. Сапина. — М., 2001; Машковский М.Д. Лекарственные средства: В 2 т. — Х., 1998.