МОТИВАЦІЯ ДОСЯГНЕННЯ

МОТИВАЦІЯ ДОСЯГНЕННЯ (фр. motif — причина, що спонукає < лат. movere — рухати) — один з різновидів мотивації діяльності, пов’язана з потребами індивіда досягати успіхів і уникати невдач. Дослідження М.д. були розпочаті в 50-х рр. XX ст. американським ученим Д. Мак-Клелландом, якому вдалося виявити індивідуальні розбіжності в М.д. за допомогою тематичного аперцепційного тесту (ТАТ) Г. Мюррея. Розвиток М.д. пояснювався Д. Мак-Клелландом і його колегами особливостями соціалізації, напр. ціннісними орієнтаціями у представників тих чи інших соціальних верств населення. Д. Мак-Клелланд вважав, що формування М.д. залежить від сприятливих умов виховання й благополучного середовища відповідно до теорії соціального навчання. М.д. є побічним продуктом більш фундаментальних соціальних мотивів. Наступні роботи Дж. Аткінсона, Н. Фізера, Х. Хеккхаузена та інших показали, що тут залишаються поза увагою ранні форми діяльності досягнення, яку діти здійснюють спонтанно і навіть всупереч виховному впливові дорослих. Оскільки визначення мотиву досягнення як «прагнення до підвищеного рівня особистих можливостей» не пояснювало певних особливостей розвитку, були введені конкретні мотиваційні змінні, що встановлюють взаємозв’язок між діяльністю й мотивом досягнення. Це: 1) особистісні стандарти (оцінка суб’єктивної ймовірності успіху, суб’єктивні труднощі завдання та ін.); 2) привабливість самооцінки (привабливість для індивіда особистого успіху чи невдачі в певній діяльності); 3) індивідуальне надання переваги типу атрибуції (приписування відповідальності за успіх чи невдачу собі чи обставинам). Дослідження показали, що основні типи поведінки, спрямовані на досягнення чи уникнення успіху, формуються між 3-м і 13-м роками життя людини як під впливом батьків (особливо вимогливості матері), так і під впливом навколишнього середовища. М.д. успіху визначає поведінку і дорослої людини. Вона виражена в ситуаціях досягнення, в яких є стандарти якості, де вирішуються завдання, результат яких оцінюється за цими стандартами; результат може бути успішним або неуспішним, і це залежить тільки від людини, тобто особа розуміє свою відповідальність за те, що виходить. Це стосується всіх ситуацій, пов’язаних із професійною (фармацевтичною) або навчальною діяльністю: екзамен, навчальні ситуації, ситуації, пов’язані з роботою. У навчальній ситуації у студентів фармацевтичного навчального закладу спостерігаються дві тенденції: 1) студент бажає успіху і все для цього робить; 2) особа боїться невдачі, боїться бути гіршою за інших, тому і вирішує ситуації. Як правило, діють обидві тенденції. М.д. пов’язана з рівнем домагань. М.д. — прагнення людини перевершити досягнений рівень. М.д. пов’язана з результатом діяльності й успішності. Осіб з високою М.д. характеризують наполегливість у досягненні мети, незадоволеність досягнутим, прагненням робити справу краще, аніж раніше, схильність захоплюватися роботою, одержувати задоволення від успіху; потреба вдосконалювати діяльність, незадоволеність від несподівано легкого завдання, готовність співпрацювати з іншими людьми, щоб разом переживати радість успіху. Особи, які помірно і дуже орієнтовані на успіх, віддають перевагу середньому рівню ризику. Ті, хто боїться невдач, обирають низький або, навпаки, дуже високий рівень ризику. Чим вища М.д., тобто мотивація людини до успіху, до досягнення мети, тим нижча готовність до ризику. У фармацевтичній діяльності з працівників, які дуже мотивовані на успіх і мають високу готовність до ризику, рідко хто потрапляє у нещасний випадок, порівняно з тими, хто має високу готовність до ризику і високу мотивацію уникнення невдач (захист). І навпаки, якщо у людини висока мотивація уникнення невдач, це перешкоджає мотиву до успіху — досягнення мети.

Копорулина В.Н., Смирнова М.Н., Гордеева Н.О., Балабанова Л.М. Психологический словарь / Под общ. ред. Ю.Л. Неймера. — Ростов-на-Дону, 2003; Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. — М., 1990; Степанов С. Популярная психологическая энциклопедия. — М., 2003; Шпалінський В.В., Кожухова Т.В. Мотивація в управлінській діяльності. — Х. — Одеса, 2002.


Інші статті автора