ДЕПРИВАЦІЯ СОЦІАЛЬНА

ДЕПРИВАЦІЯ СОЦІАЛЬНА (англ. deprivation, лат. deprivation — втрата, позбавлення) — відхилення індивідуальних стандартів від реальних соціальних норм суспільства і різних соціальних спільнот, що відображають певний ступінь ізоляції індивіда від соціального кола та соціального середовища внаслідок втрати зв’язків із навколишнім соціальним середовищем, напр., унаслідок виходу на пенсію, втрати близьких людей чи фізичного здоров’я. Може бути спричинено відсутністю найнеобхідніших життєвих потреб (сон, харчування, житло тощо) і позбавленням або обмеженням доступу до звичних для людини благ, якими вона користувалася тривалий час.

При Д.с. у індивіда проявляються специфічні відхилення від реальних соціальних норм поведінки і спілкування, унеможливлюється соціалізація та засвоєння соціокультурних суспільних цінностей. Це призводить до інволюції особистості та деградації різних моральних і психологічних норм у поведінці та появі відхилень у діяльності людини. Д.с. суттєво залежить від ступеня задоволення потреб людини і виникає в разі неможливості задоволення потреби або її часткової та однобічної задоволеності тощо.

На розвиток Д.с. значною мірою впливає соціально-психологічний стан суспільства, рівень його розвитку та процес соціалізації конкретної особистості. Будь-яка депривація має різні рівні розвитку: високий, середній, низький. За тривалістю депривація буває короткотривалою; затяжною; довготривалою.

Літ.: Асмолов А.Г. Психология личности. — М.: Просвещение, 1990; Варій М.Й. Загальна психологія — К.: Центр учбової літератури, 2007; Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посіб. — Львів: Край, 2005; Маслоу А. Самоактуализация личности и образования: Пер. с анл. — К., Донецк: Ин-т психологии АПН Украины, 1994.