САЛО Дмитро Павлович

САЛО Дмитро Павлович (26.11.1923, хут. Помелуївка Харківської обл. — 31.03.1980, Харків) — доктор фармацевтичних наук (1968), професор (1970), завідувач кафедри аптечної технології ліків, ректор ХФІ (1971–1980).

Salo.tifЗакінчив Ізюмську фельдшерську школу (1941), ХФІ (1951).

Працював: аспірант кафедри фізколоїдної хімії (1951–1954), асистент кафедри технології лікарських форм та галенових препаратів (1954), доцент (1963), професор (1970), завідувач (1971–1980) кафедри аптечної технології ліків, проректор з навчальної та наукової роботи (1970–1971), ректор ХФІ (1971–1980).

Напрями наукових досліджень: вивчення та використання високодисперсних мінералів України в технології ЛП для лікування виразково-некротичних уражень шкіри, променевих дерматитів.

Наукові здобутки: автор близько 150 наукових і навчально-методичних праць, серед них 5 авторських свідоцтв, монографії. Автор 3 ЛП. Роботи відзначені премією СРСР, атестатом I ступеня, дипломом I ступеня, медаллю ВДНГ СРСР. Підготував 3 докторів і 11 кандидатів наук. За бойові та трудові заслуги нагороджений 7 медалями.

Основні праці: Рефрактометричний аналіз дво- і трикомпонентних систем (канд. дис.). — Тбілісі, 1954; Застосування глинистих мінералів для приготування ліків (докт. дис.). — М., 1968; Високодисперсні мінерали у фармації та медицині: Моногр. — К., 1969 (співавт.); Захисні засоби для шкіри: Моногр. — К., 1975 (співавт.); Гидрофильно-липофильный баланс и методы его определения. — Алма-Ата, 1977 (співавт.); Лечебные свойства прополиса: Моногр. — К., 1977 (співавт.); Приготовление мягких лекарств на основе дисперсных минералов и их структурно-механический анализ // Физ-хим. мех. и лиофильность диспер. сист. — 1980. — Вып. 12 (співавт.); Биологически активные субстанции прополиса: Моногр. — Бухарест, 1985 (співавт.).

Історія фармації України / Р.В. Богатирьова, Ю.П. Спіженко, В.П. Черних та ін. — Х., 1999; Українська фармацевтична академія: 1921–1996 / За ред. проф. В.П. Черних. — Х., 1996; Ученые Украины — фармации / Под ред. проф. И.М. Перцева. — Х., 1991.