КЕРАМІЧНІ МАТЕРІАЛИ

КЕРАМІЧНІ МАТЕРІАЛИ — матеріали, які одержують спалюванням глин і порошкоподібних неорганічних речовин. Їх поділяють на грубі, що мають на переломі неоднорідну структуру (пористість 5–30%), і тонкі — з однорідною дрібнозернистою структурою (пористість <5%). До грубих К.м. належать, напр., лицювальна цегла, до тонких — порцеляна, напівпорцеляна, фаянс та ін. К.м. застосовують для виготовлення виробів або предметів догляду за хворими (підкладні судна, напувалки і чашки, порцелянові ступки і товкачики, шпателі); у стоматології — порцелянові зуби.

Технологія виробництва виробів з порцеляни включає такі стадії: готування порцелянової маси (25% кварцу, 25% польового шпату, 50% глини, перемішаних, зволожених і подрібнених у кульових млинах або інших механізмах); формування виробів виливанням суспензій з добавками (зв’язувальних речовин і пластифікаторів) у гіпсові або пластмасові форми, пресуванням; сушіння виробів, попереднє випалювання, глазурування, знову сушіння і випалювання при температурі 1300 °С (дрібна порцеляна) або 1450 °С (тверда порцеляна).

Фаянс відрізняється від порцеляни більшою пористістю (до 12%), підвищеним вмістом глини і каоліну (до 83%), в 3–5 разів меншою міцністю і у 10–15 разів більшим водопоглинанням. Одержують його за тією ж технологією, що й порцеляну; вироби з нього обпалюють двічі — спочатку при 1250–1280 °С, потім — після нанесення легкоплавкої глазурі — при 1050–1150 °С. Фаянс, що містить 10% польового шпату, називають напівпорцеляною. Більшість предметів догляду за хворими виготовляють з напівпорцеляни.

Гридасов В.І., Оридорога Л.М., Винник О.В. Фармацевтичне товарознавство. — Х., 2002; Кабатов Ю.Ф., Крендаль Н.Е. Медицинское товароведение. — М., 1984; Технология фарфорового и фаянсового производства. — М., 1975.