ДРАГЛІ

ДРАГЛІ — розчини ВМС у низькомолекулярних рідинах, які мають деякі ознаки твердих тіл (відсутність плинності при малому напруженні зсуву, здатність до збереження форми, помітна міцність та пружність) унаслідок стійкого з’єднання сольватованих часток дисперсної фази у просторову сітку.

Причиною здраглювання розчинів ВМС (див. Розчини високомолекулярних сполук) є виникнення зв’язків між макромолекулами, в результаті чого в системі з’являється просторова сітка (рисунок). Якщо зв’язки між макромолекулами не дуже міцні, то структура Д. руйнується при механічній дії (перемішування, струшування) і драглі перетворюються на рідину. При усуненні такої дії розчини ВМС знову довільно здраглюються. Здраглюванню сприяє підвищення концентрації ВМС (підвищується частота зіткнень між макромолекулами), рН розчину. Здраглювання водних розчинів поліамфолітів (напр. білків) краще відбувається в ізоелектричному стані. Підвищення температури перешкоджає здраглюванню (зменшуються кількість і тривалість контактів макромолекул) і навпаки. В Д., як і в розчинах, можуть відбуватися різні реакції. Відсутність конвекційних потоків і перемішування надають реакціям в Д. своєрідного характеру: на різних ділянках Д. реакції можуть відбуватися незалежно одна від одної. Якщо один з продуктів реакції не розчиняється у воді, то в драглях буде спостерігатися явище переосадження (виникнення так званих кілець Лізеганга) замість утворення осаду в усьому об’ємі. Чим вищий ступінь дисперсності дифундуючих частинок, тим легше вони проникають через драглі. Вплив природи дифундуючої речовини на швидкість дифузії пов’язаний з можливістю перебігу адсорбційних процесів і хімічних реакцій у Д. Такі реакції називають періодичними або ритмічними. Вони можуть призвести до утворення відкладень у тканинах і органах живих організмів. Ці реакції зумовлюють, напр., шарувату візерунковість каменів у нирках та жовчному міхурі.

Dragli.eps

Рис. Схема розташування макромолекул у драглях у по-рядку збільшення міцності: 1<2<3<4<5<6

Д. знаходять широке застосування у фармації при створенні лікарських терапевтичних систем з контрольованим вивільненням лікарських речовин. Властивості таких систем можна регулювати зміною концентрації інгредієнтів або за допомогою речовин, що зшивають макромолекули. ЛП у вигляді Д. можна виготовляти з різними властивостями: м’якими, щільними, навіть хрящуватими, для використання у стоматології, дерматології, офтальмології, гінекології, отоларингології та інших сферах медицини.

 Евстратова К.И., Купина Н.А., Малахова Е.Е. Физическая и коллоидная химия. — М., 1990; Красовский И.В., Вайль Е.И., Безуглый В.Д. Физическая и коллоидная химия. — К., 1983; Фізична і колоїдна хімія / В.І. Кабачний, Л.К. Осіпенко, Л.Д. Грицан та ін. — Х., 1999; Gels and jellies. Clyde M. Ofner 3, Cathy M. Klech — Gelotte in Encyclopedia of Pharmaceutical Technology. Second Edition. Edited by James Swarbrick and James C. Boylan, 2002.